Про перші поїздки на передову, дзвінки солдат про допомогу – спогади, які розповіли волонтери

5 грудня – Міжнародний день волонтера. Волонтер в Україні це унікальне явище.  Їх не можна порівнювати з волонтерами у всьому світі. Тому що з інших країн волонтери допомагають діткам, хворим, немічним. А українські – здебільшого військові волонтери, бо в країні війна.

У Шполянській міській раді за гостинною чашкою чаю із солодощами зібрали найкращих волонтерів Шполянщини, аби привітати та відзначити грамотами за активну громадську позицію, особистий внесок у розвиток волонтерського руху та підтримку учасників бойових дій на Сході України.

Цього дня, зустрітись  в теплій, невимушеній атмосфері для волонтерів була ще одна важлива нагода – розповісти свої спогади та поділитись досвідом із юними представниками волонтерського руху міської громади – керівниками волонтерських загонів загальноосвітніх навчальних закладів.

Відомі всім на Шполянщині волонтери: Лілія Усик, Сергій Кепша, Сергій Коваль (учасник бойових дій АТО), Василь Білецький — у 2014 році одні із перших взяли на себе значну частину обов’язків держави, почавши забезпечувати військових найнеобхіднішим. Фактично, ці люди разом із іншими волонтерами України одягали та годували армію. Це допомогло відновити Збройні Сили та втримати країну.

Юні керівниці волонтерських загонів, поспілкувавшись із шполянськими волонтерами дізнались багато цікавих розповідей та випадків пов’язаних з ризиком для життя. У всіх історії різні, та мрія лише одна —  щоб був мир на Україні. Розповіли волонтери  про те,  що в 2014-му відновилась потужна хвиля національно-патріотичного руху майже всіх громадян Шполянщини. Прості люди надавали значну підтримку, несли на допомогу солдатам все, що мали дома. Старенькі бабусі плели і передавали панчохи, рукавиці та інші теплі речі для солдат. Інші пекли смаколики, ліпили вареники, клали у кошик для військових найсмачніше варення. Найсильніший стимул, який втримав і тримає до нині нашого воїна на ногах — це дитячі листи, малюнки і сувеніри. Солдати завжди їх носять біля серця. Лілія Усик розказала про випадки, коли солдати повернувшись додому знаходили той дитячий садок чи школу звідки найбільше отримували листи, аби подякувати дітям за їхню щирість.

Волонтери також згадали і висловили щиру вдячність людям, які сумлінно допомагають нашим воїнам — це керівники підприємств, приватні підприємці: Дмитро Кравченко, Анатолій Ткаченко, Вадим Логвінов, Анатолій Рябокінь, Ігор Кукуруза, Анатолій Носулич, Максим Доценко, Василь Колісник, Василь Вареник, Олег Кошовий, Наталія Лога, Михайло Богач та інші.

Насамкінець, колеги-волонтери зазначили, що волонтерство це безкоштовна праця, вона не за грамоти, не за подяки чи нагороди. Вона за посмішку нашого військового. Коли приїжджаючи, обіймаєш їх, чуєш у телефоні фразу «Не хвилюйтеся, ми всі живі!». От  заради цього вони зараз живуть і допомагають. Сподіваємось, що війна скоро скінчиться і наші волонтери направлять свою добру справу у інше русло – підтримку немічних чи хворих. А зараз побажаємо їм міцного здоров’я, терпіння, вдячності за корисну справу, яку вони роблять для України. Нехай береже вас Господь у всіх поїздках до зони бойових дій.

 

Поділитись:
Перейти до вмісту