Степан не відвідував школу, оскільки його дитинство випало на період Першої світової війни, коли школи не працювали.
Також хлопець був хворий на ревматизм суглобів, тож мав проблеми з пересуванням пішки. Необхідну освіту середнього рівня він отримав удома від батьків та вчителів, які інколи приходили позайматися з ним.
У десятирічному віці Бандера став учнем Стрийської гімназії, де досяг певних успіхів у навчанні. Там же він давав лекції іншим гімназистам, починаючи з четвертого курсу.
Гімназистом Степан мріяв про вступ до молодіжної організації «Пласт», проте цьому перешкоджали проблеми зі здоров’ям. Реалізував він свою мрію лише з третьої спроби.
Хлопець удома готував себе до можливих тортур: розвивав терплячість, катуючи себе голками, ланцюгами, а також щодня обливався крижаною водою.
За часів своєї молодості Степан Андрійович Бандера змінив не одне псевдо: його згадували як «Лиса», «Степаненка», «Малого», «Сірого» та навіть як «Бабу».
Бандера дотримувався здорового способу життя: він не палив, не вживав алкоголю.
Був прихильником музичного мистецтва — сам співав у хорі, умів грати на мандоліні, на гітарі.
Полюбляв грати в шахи, а також займався різними видами спорту: бігом, плаванням. Ще полюбляв кататися на лижах.
Документи свідчать про те, що він був досить низького зросту: у поліційній анкеті було зафіксовано 162 см.
Завдяки активній громадській діяльності у 22 роки Бандера став головою пропагандистського відділу ОУН, у 23 — заступником Крайового Провідника. У 24 роки він вже сам очолив Провід.
Бандера мав гарну сім’ю. Дружина Ярослава допомагала йому у різних видах громадської підпільної діяльності. Також він мав трьох дітей: двох дочок — Лесю та Наталку й сина Андрія.
Донька Наталка дізналася про активну діяльність батька лише у тринадцятирічному віці, прочитавши кілька статей у газетах та зіставивши деякі факти. Остаточно вона в цьому впевнилася після розповіді одного з друзів батька.
Через полювання радянської влади не тільки за Степаном, а й за його родиною Бандери були вимушені постійно змінювати прізвище та місце проживання. До 1948 р. родина змінила 6 міст.
Бандера позитивно ставився до збройних виступів, але ніколи не очолював їх особисто. Сам він був радше політиком, ніж військовим, тож ухвалював різні політичні рішення.
Степана Бандеру було вбито 15 жовтня 1959 року в Мюнхені. Атентат (вбивство політичного діяча за замовленням) було скоєно Богданом Сташинським, який вистрілив Бандері в обличчя розчином ціанистого калію.
Діяч розумів, що він приречений. Раніше було скоєно кілька невдалих замахів радянськими спецслужбами, тож колеги його серйозно попереджали про небезпеку, та він відмовився від супроводу охорони.
Поховано Степана Бандеру на кладовищі в Мюнхені. Кажуть, його труну було засипано українською землею та покроплено водою з Чорного моря.
Йому надане звання почесного громадянина щонайменше у 18 містах.
Іменем цього діяча названо безліч вулиць у різних містах, причому не тільки українських.
Крім того, Степан Бандера, один із найзнаніших революціонерів України, є автором таких висловів:
Життя потрібно прожити так, щоб після смерті москалі боялися тебе ще кілька поколінь.
Коли поміж хлібом та свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб.
