Поет невмирущої рути
Навічно молодий композитор, поет і співак Володимир Івасюк — основоположник естрадної музики в Україні. Талант, що вилився в шедеври сучасних пісень, які півстоліття звучать в різноманітних обробках як в Україні, так і в усьому світі. Його творча спадщина продовжує надихати покоління. Пісні Івасюка про кохання та природу колись стали загрозою комуністичному режиму, а сьогодні, у час боротьби, об’єднали українців і стали надією.
Композитору та музиканту 4 березня виповнилося б 75 років. У пам’ять про легендарного українця в читальній залі міської бібліотеки присвятили вечір пам’яті «Поет невмирущої рути», організований комунальним закладом «Центр культури та дозвілля».
Глядачі поринули в минуле Володимира Івасюка, послухали розповідь ведучих про життя і творчий шлях митця, переглянули сюжети й короткі відео. Відкрили деякі факти, як, будучи непрофесійним композитором, але маючи неосяжну силу таланту, він зумів створити музичні твори, що стали явищем пісенної стихії, частиною музичної культури України. В. Івасюк за короткий творчий шлях став автором 107 пісень, інструментальних творів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Найвідоміші його хіти — «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви», «Пісня буде між нами», «Два перстені» та інші.

Глядачі, які сьогодні відвідали зворушливий захід, почули улюблені пісні мільйонів людей, навіть тих, хто не знає імені їхнього автора, які майстерно виконали для присутніх: народний аматорський ансамбль камерного співу «Елегія» (керівник Олена Чорногал), народне аматорське тріо «ВіаЛеДі» (керівник Вікторія Верба), жіночий вокальний дует філії КЗ «Центр культури та дозвілля» с. Лебедин у складі Юлії Лагутіної та Марини Діхтяр, солістка КЗ «Центр культури та дозвілля» Вікторія Верба, заслужений працівник культури України Дмитро Вовк.
Володимир Івасюк в історії української нації є визначним обличчям епохи, символом, моральним камертоном. Держава віддала своєму синові належне: посмертно Володимира Івасюка нагороджено званням Герой України у 2009 році. Присуджено найголовнішу нагороду — Державну премію імені Т.Г. Шевченка у 1996 році за видатний внесок у розвиток українського національного мистецтва.
24 квітня 1979 року Володимиру подзвонили з консерваторії, він вийшов зі своєї квартири і більше додому не повернувся…
День в історії: 22 травня 1979 року — Львів, Українська РСР. Похорон Володимира Івасюка на Личаківському кладовищі вилився в акцію масового протесту. Смерть видатного композитора досі оповита таємницею, Івасюка знайшли повішаним у Брюховицькому лісі. Офіційна версія — самогубство через психічний розлад. Неофіційна — вбивство агентами КДБ за націоналістичну позицію та популяризацію української мови та пісні. Розслідування смерті композитора проводилося абияк. Слідчих не здивувало те, що тіло провисіло в лісі кілька тижнів, було дуже спотвореним, а слід від мотузки був зовсім свіжим. До того ж комуністична влада Львова всіляко намагалася перешкодити похованню Івасюка на Личаківському кладовищі.
22 травня на похорон прийшли більше 10 тисяч львів’ян, труну несли на руках до самого цвинтаря. У Львові частково перекрили рух, на могилу принесли гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день. А наступного дня, люди принесли їх ще більше. І так тривало протягом місяця.
Під час поховання оголошувалися промови та вірші, основним мотивом яких був протест проти свавілля радянської влади. Через ці промови чимало львівських поетів та письменників опинилися в опалі, кілька потрапили за грати. Після поховання невідомі кілька разів підпалювали могилу Івасюка та плюндрували хрест, втім кожного разу друзі композитора відновлювали надгробок.
Зараз на могилі Володимира Івасюка встановлено пам’ятник. Слідство у справі смерті композитора досі не дало відповідей, хто насправді стояв за його смертю.