Поезія є невід’ємною частиною духовного життя як дітей, так і дорослих. І це не залежить ні від професії, ні від національності, ні від віросповідання. Справжня поезія — неповторна. Кожна поетична зустріч — це теплота спілкування, приємні відчуття від занурення у цілющі джерела поетичного слова, яке єднає всіх спраглих до творчих пошуків.
Днями у нашій громаді відбулася творча зустріч із поетесою Людмилою Солончук — неймовірною жінкою складної долі, яка має величезну душу, сповнену любові. Вона — наша землячка, народилася на Черкащині в м. Умань. Дитинство поетеси пройшло в с. Рогова Уманського району. Мальовниче село по обидва боки Ятрані вибавило на своїх руках талановиту поетесу.
Стрімкі сріблясті тополі, сосни із запашною живицею, безмежні простори степів, старі кургани, лелече гніздо на старому осокорі, високі качалки очерету, тіні скіфів і полян, гордий дух козаків, садки вишневі та яблуневі, сільські бабусі із старовинними дукачами на грудях, тремтіння і музика цього бентежного неповторного світу — все це відображено в поетичних рядках Людмили Солончук.
У 1983 р. Людмила Леонідівна закінчила Ватутінське медичне училище, а згодом — і Уманський державний педагогічний університет ім. П.Г. Тичини.
Перші публікації віршів Людмили Солончук з’явилися в газеті «Шевченків край», а далі були видруки в обласній та республіканській пресі.
Невдовзі в поетичному небі засвітилась її «Дожниця» (вечірня зоря) — так назвала поетеса свою першу книжку, що побачила світ у 2002 р.
Потім на поетичний небосхил поетеси прилетів «Птах туману» — це її друга книга, яка вийшла з друку в 2003 р. У цій збірці поетично змальовується жіноча чуттєвість, захопленість красою рідного краю, уміння залишатися дитиною в душі. Слово поетеси проростає з глибини роду, джерел мови та жіночого єства: жінки-коханої, жінки-дружини, жінки-матері.
У 2004 р. у видавництві «Київ» вийшла збірка «Поки летить стріла». Це третя збірка Людмили Солончук. У ній поетеса прагне осмислити речі, події, явища. І всі свої думки, враження і біль перепускає Людмила Леонідівна через свою неспокійну душу, наснажену рідною землею, осяяну високим небом.
Перу письменниці належать книги «Візьми мене до раю» (2007), «Мелодія двох сердець» (збірка пісень) (2008), «Чекання вишневого Бога» (2009), «На спокутницькій тверді» (2013), «Спасівчане небо» (2015), «Найкраще сузір’я — моя Україна» (збірка авторських пісень), «Душа чекає квіту щастя» (збірка авторських пісень) (2017) .
У доробку Людмили Солончук є й збірки для дітей: «Каштанове малятко» (2010), «Прилітай, журавлику» (2012), «Вітер у гостях» (спільна праця поетки з учнями і викладачами Звенигородської художньої школи, які створили ілюстрації до віршів).
Людмила Леонідівна — лауреатка Всеукраїнської премії ім. Олександра Олеся за збірку лірики «Візьми мене до раю» (2007), премії імені Василя Мисика за збірку віршів «Чекання вишневого Бога» (2010), лауреатка Першого Міжнародного літературного конкурсу «Козацька балачка» (2011), Міжнародного літературно-наукового конкурсу ім. Воляників-Швабінських (США), лауреатка Всеукраїнської премії ім. Михайла Масла за збірку поезій «Поверне голуб до Ковчега», яку отримала в нинішньому році. А ще поетеса — переможниця літературного конкурсу творів для дітей «Лоскотон» за збірки пісень «Мелодії сонячної скрипки» та збірку поезій для дітей «В українському диво-краю» (2022).
Людмила Солончук — керівник районного літературно-мистецького об’єднання «Звенигора», була делегатом 5-го з’їзду письменників України, з 2005 р. є членом Національної спілки письменників України. Є авторкою слів і музики низки пісень, які нині виконують як професійні, так і самодіяльні митці: Черкаський державний академічний заслужений український народний хор, Звенигородська народна аматорська хорова капела, Ватутінський ансамбль «Оберіг», Ступичнянський ансамбль «Чотири броди» та окремі виконавці.
Пані Людмила стверджує, що життя, яким би воно не було, — прекрасне, і займати в ньому активну позицію — потреба її душі.
Душа людська — це дійсно одна з найбільших таємниць. Іноді буває так, що людина і не підозрює, що жевріє у неї в серці, але при сприятливих умовах іскра запалює велике вогнище, що зветься талантом. Так сталося і з пані Людмилою. Вона своєю творчістю доводить, що тільки з любові до рідної землі, дітей, матері, людей народжуються поети й поезія.
Під час заходу поетеса розповіла про своє життя, свої погляди та переконання, а далі настільки натхненно декламувала свої поезії про українських синів, яких уже не дочекаються матері, про те, скільки горя завдала нам війна, про власний біль (як-то вірш про маму, яка, на жаль, уже померла), про проводи (час, коли кожен йде на кладовище, аби провідати могили рідних, друзів). Сльози на очах не висихали, бо у всіх присутніх у серцях озвалось кожне слово.
Людмила Леонідівна представила увазі поціновувачів поезії свої збірки пісень, про які ми вже згадували вище: «Найкраще сузір’я — моя Україна», «Душа чекає квіту щастя», «Мелодії сонячної скрипки» (для дітей). Остання, до речі, викликала жваве зацікавлення у працівників закладів дошкільної освіти, оскільки це справжня скарбничка дитячих пісень. Їх можна використати як при підготовці різноманітних свят, так і на заняттях.
Іще увазі присутніх поетеса запропонувала кілька власних пісень в акапельному виконанні, знову розчуливши присутніх до сліз.
На завершення заходу зі словами подяки за таку глибину і чуттєвість, за подаровані миті насолоди поетичним словом до Людмили Леонідівни звернулася заступниця голови літературного об’єднання ім. Олекси Влизька Наталія Прищепа.
Олена Міцкевич, в.о. директора КЗ «Центр культури та дозвілля» Шполянської міської ради ОТГ, від себе особисто і від імені присутніх висловила безмежне захоплення талантом поетеси і подякувала за те, що вона щиро, душевно презентувала свою творчість, захопивши і полонивши серця присутніх своєю поезією.
Надзвичайно приємно, що такі непересічні особистості відвідують нашу громаду, знайомлять нас зі світом прекрасного, діляться своїм болем, який відгукується у багатьох серцях. Звертаємося до тих жителів громади, які мають час і можливість, відвідуйте такі заходи — вони лікують душу, допомагають хоч на короткий час дати волю емоціям.
