15 травня 2024 р. у КП «Центр надання соціальних послуг» Шполянської міської ради ОТГ (далі — центр) відбувся тематичний захід, приурочений Дню матері, Дню вишиванки та Міжнародному дню сім’ї.
У затишній залі зібралися учасники й учасниці Університету третього віку, які ретельно готувалися до цієї події, добирали пісні й поезії, уважно й сумлінно їх вивчали.
Вітаючи гостей, які нині прийшли до центру, ведучі Тетяна Косенко та Лідія Ганзюк повідомили, що, починаючи з 1990 р., ми щороку в другу неділю травня відзначаємо День матері, ушановуючи наших берегинь роду — матусь і бабусь. Мама, матусенька, матінка — мелодійні, співучі слова, які линуть з вуст, немов пісня. Мама — це основа всіх основ. Вона, ніби зоря, світить нам усе життя, залишаючись символом рідного дому. Її серце завжди віддане дітям. Матуся завжди поруч: і у важкі, і в радісні дні.
Варто замислитись над тим, чи ми, діти, не жорстокі до своїх батьків, чи не забуваємо стежку до рідної домівки, чи вчасно лунають слова подяки найріднішим за все, що вони для нас зробили, чи не стаємо ми байдужими, егоїстичними — чи не черствіє серце. Адже належне ставлення до мами, турбота про неї, доброта є найточнішими мірилами нашої людяності:
Без свята нема святині
Кришталяться будні у часі,
А мати —найстарша богиня
В сімейному іконостасі.
Здавна, проводжаючи дитину в далеку дорогу, матуся благословляла її хлібом на вишитому рушникові. Сьогоднішній захід присвячений також і вишиванці — одному із символів нашої нації, її генетичному коду, у якому зашифровані сила, міць, незламність українського народу. Вишитий рушник, сорочка — це, безперечно, й обереги здоров’я, краси, щастя й долі. Це свята молитва без слів.
Напевно, немає в Україні оселі, де б не було вишитого рушника чи сорочки. Вони передаються з покоління в покоління і ретельно зберігаються. Українська вишивка й пісня — частина нашої культури. У різних куточках країни вишивка має свої мотиви й барви, але при цьому вона не втратила власного оригінального українського стилю, тому її легко розпізнати серед вишивок інших народів.
Сьогодні в центрі зібралися люди, для яких слова «мама», «вишиванка», «сім’я», «родина» по-справжньому святі. Вони, як велика й міцна родина, разом співали й танцювали, разом плакали над рядками з пісень та віршів, разом сумували за тими, хто багато років був поруч, але вже відійшов у засвіти, і щиро бажали один одному здоров’я та перемоги Україні у цій безжальній війні.
Слова вдячності адресуємо всьому дружному колективу центру, котрий очолює Людмила Шпоть, яка знає всі пісні, підспівує, радіє й тужить разом зі своїми підопічними, опікується ними, підтримує.
Також дякуємо за організацію й проведення свята всім його учасникам: Любові Коцюрбі, Галині Мотрич, Лідії Ганзюк, Тетяні Косенко, Наталії Осадчій, Каріні й Олександру Вінгоренко, Тетяні Льовушкіній, Валентині Нестеренко, Анні Гудимі, Катерині Лимар, Людмилі Нагибі, Катерині Нікуленко, Ользі Гарбарук, Лілії Фартушній, Василю Третяку, Олександру Гудимі. Кожен із вас вклав у свій виступ усю душу і серце, сповнене любові.
Щемливим був виступ Наталії Прищепи, яка привітала усіх присутніх з Днем матері, а також розповіла про свою маму й зачитала уривок із власної книги «Чисті джерела», в якому йдеться саме про те, як тяжко довелося працювати матусі на чужині, аби вижити. Кожне слово відлунювало болем.
Безмежна, глибока подяка і низький уклін хлопцям, які нині ведуть бій із жорстоким нелюдом і його військом, що терзає нашу землю, наші душі й серця, за те, що ми можемо сьогодні одягнути вишиванку і з гідністю сказати: «Я — українець» та «Я — українка».
Слава Україні!
