Вишиванка: нитка, що поєднує покоління
Нещодавно в читальній залі місцевої бібліотеки відбулося відкриття тематичної виставки «Вишиті узори їхнього життя» майстринь-вишивальниць Лідії Поліщук та Віри Байбуз.
Вишиванка протягом багатьох століть використовувалась українцями в повсякденному гардеробі, але водночас сприймалася як оберіг — символ здоров’я та краси.
Вважається, що орнамент вишиванки захищає від недобрих поглядів, невдач та хвороб. Дівчата шили вишиванки й до свого весілля — в якості приданого. А ще в узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання й страждання. Ось чому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі.
Зелений — жіночий колір, синій — символ неба і води, звільнення від недуг і душевний спокій, золотий або жовтий — символ меду і пшениці, добробуту, достатку, багатства.
Сьогодні, уже в XXI столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими візерунками.
Свідченням цього є роботи майстринь-вишивальниць, що експонуються на виставці, у які жінки вклали своє душевне тепло, почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Свої роботи увазі присутніх представила чарівну жінка, дружина, мама, керівник народного аматорського фольклорного ансамблю «Берегиня» КЗ «Центр культури та дозвілля» Шполянської міської ради ОТГ, талановита майстриня-вишивальниця Лідія Поліщук. Лідія Степанівна народилася в мальовничому місті Каневі, там закінчила школу і там же отримала фахову освіту в Канівському культурно-освітньому училищі.
Мама Лідії працювала в школі, була вчителькою-філологом, а батько — водієм спеціалізованої машини в пожежній частині. Крім Лідії, у сім’ї зростав ще й брат, який з дитинства любив малювати і навіть і тепер, як говорить Лідія Степанівна, захоплюється цим видом мистецтва. Уся родина любила прекрасне. Лідія захопилася вишивкою, ще навчаючись у школі. А прищепила їй любов до вишивання вчителька трудового навчання, яка сама дуже гарно вишивала.
Лідія Степанівна чудова дружина, матуся й бабуся та прекрасний керівник народного аматорського фольклорного ансамблю «Берегиня».Систематично вишивати почала з 1983 року. В її доробку вишиті серветки, рушники, картини, ікони. Руками Лідії Степанівни були відшиті надзвичайної краси вишиті сорочки для своїх близьких (сина та чоловіка).
Не обійшла своєю увагою і колектив, яким керує, вишивши своїми руками фартухи для сценічних костюмів.
Українська народна вишивка — унікальне явище духовно-матеріальної культури нашого народу. Упродовж тисячоліть у народній вишивці знаходили, і, на щастя, знаходять відображення думки і настрої людини, що її творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених візерунком нитки й голки.
Саме такими є вироби майстрині-вишивальниці Лідії Поліщук, що відобразила свої думки у вишивці.
Пані Лідія радо поділилася історією створення своїх робіт з присутніми, відповіла на запитання. Крім того, до неї звернулися письменниці Валентина Нестеренко (поетеса з м. Харків, яка нині проживає в Шполі і є учасницею народного фольклорного ансамблю «Берегиня»), Любов Грушник (місцева поетеса, членкиня літературного об’єднання ім. Олекси Влизька, лауреатка літературної премії імені Олекси Влизька 2015 року) і Валентина Демченко (колишня завідувачка відділу довідково-бібліографічної та краєзнавчої роботи бібліотеки, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку), висловишви найщиріше захоплення витворами майстрині і привітавши її з відкриттям виставки.
Наступна учасниця виставки — Віра Байбуз. Багатьом із нас знайома ця чарівна жінка. Усе життя Віра Артемівна пропрацювала в місцевій школі № 2 вчителем математики. Виховала не одне покоління учнів.
На жаль, за станом здоров’я майстриня не змогла відвідати захід, але люб’язно надала свої найкращі вишиті роботи для виставки. Це портрет Тараса Шевченка, рушники і серветки з текстами поезій Т. Шевченка.
Вишивкою вона захопилася в 1980 році. Тоді вперше вишила весільні рушники своїм синам. А захопила її цим видом мистецтва сусідка й колега, вчителька з місцевої школи-гімназії № 3 Волик Олена Олександрівна, на жаль, нині вже покійна. Вона допомагала Вірі Артемівні вибирати узори та робити оздоблення. Коли працювала, часу для вишивання мала небагато. Адже школа, учні, сім’я, діти забирали багато уваги й часу, тому на своє захоплення його залишалося не так багато.
У 1998 році, після виходу на пенсію, Віра Артемівна вже мала досить вільного часу, щоб приділити його вишиванню. Саме в цей час вишивала в основному рушники, які дарувала близьким, друзям та знайомим.
Сьогодні, коли триває жорстока війна за нашу самоідентичність, незалежність, надзвичайно важливим є збереження наших традицій, адже вишиванка є генетичним кодом української нації.
Наприкінці заходу до Лідії Поліщук і всіх присутніх в залі звернулася Ірина Яценко, головний спеціаліст відділу у справах сім’ї, молоді та спорту, культури й туризму, подякувавши за ту кропітку і таку важливу справу, якій присвятила себе Лідія Степанівна, а також вручила майстрині подяку за високу майстерність, вагомий внесок у збереження і примноження надбань української національної культури.
Олена Міцкевич, в.о. директора КЗ «Центр культури та дозвілля» Шполянської міської ради ОТГ також привітала всіх, хто зібрався в залі, із Днем вишиванки та відкриттям виставки.
Тож поспішіть насолодитися витворами талановитих майстринь-вишивальниць Лідії Поліщук та Віри Байбуз, які експонуватимуться в читальній залі міської бібліотеки до 31 травня 2024 р., що знаходиться за адресою: м. Шпола, вул. Лозуватська, 59. Графік роботи: пн.-чт. з 8:00 до 17:00; пт. з 8:00 до 16:00; сб.-нд. — вихідні.
Висловлюємо подяку за пісенні номери, які стали справжньою окрасою заходу: «Моя Україна», «У матері над хатою» «Ой у полі стоїть верба», (народний аматорський фольклорний ансамбль «Берегиня» КЗ «Центр культури та дозвілля» Шполянської міської ради ОТГ); «Україна вишивана» від Альони Рукавець, солістки с. Васильків КЗ «Центр культури та дозвілля» Шполянської міської ради ОТГ.
Дякуємо ведучим Таїсії Барвінок і Ларисі Сушко за душевну атмосферу й емоційність, звукорежисеру цього заходу Юрію Чорноусу за якісний звук.
Найбільша подяка традиційно лунає на адресу наших незламних ЗСУ, які дають можливість жити, працювати й проводити такі культурно-просвітницькі заходи.
