Згадуємо Героя: Юрій Межаков — воїн, який назавжди вписав своє ім’я в історію України
Сьогодні ми згадуємо нашого земляка Юрія Межакова — мужнього воїна, який віддав своє життя за те, у що вірив, чим жив, — за мир і свободу України, за гідність і волю українського народу.. Юрій Межаков був не лише талановитим командиром, але й щирою та доброю людиною, вірним другом та люблячим сином. Він завжди ставив інтереси своїх підлеглих та рідної країни на перше місце, не шкодуючи для цього ні сил, ні життя. 28 травня 2020 року, виконуючи бойові завдання в зоні ООС, Юрій Володимирович Межаков несподівано помер. У нього стався раптовий серцевий напад під час виконання службових обов’язків в селі Спірне на Донеччині.Сьогодні вранці могилу Героя відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною мовчання та висловили співчуття його родині та близьким.
Спогади друзів і побратимів
«Воїни на війні не завжди вмирають від куль ворога. Іноді вони згорають зсередини… смерть вирвала з наших лав полковника Юрія Межакова. Його велике любляче серце патріота України не витримало тягаря, що впав на його плечі останнім часом. Серце, в якому знаходилося місце не лише для рідних і близьких, але й для кожного бійця його бригади, для кожного змученого війною мирного мешканця прифронтових міст України, дало збій. Він пройшов славний бойовий шлях: чотири роки війни начальником штабу окремої 28 бригади, з 2018-го продовжив службу у 1 танковій бригаді, яку зрештою очолив у січні 2019 року. Це був прекрасний офіцер і чудова людина. Тяжко втрачати підлеглих, ще тяжче втрачати друзів…», — говорить генерал-полковник Руслан Хомчак.
«У нас з ним були гарні дружні стосунки. Приїжджаючи до нього в зону бойових дій, я захоплювався його рішучістю, високим рівнем знань, а найбільше тим, як він турбувався про кожного зі своїх бійців. Коли він виїжджав на бойові позиції, бійці дивились на нього, як на батька. Довіряли йому абсолютно, готові були виконати будь-яку поставлену ним задачу, бо знали: він добре продумує кожен крок, перш ніж віддати наказ. Вони вірили йому беззаперечно. Коли два тижні тому він зателефонував мені і сказав, що їде на день народження до матері, я зрадів, що ми зможемо побачитись, обговорити важливі питання, чимось допомогти його бригаді, як ми це робили завжди. На жаль, зустрітися довелось на похованні…», — пригадує Роман Боднар, колишній голова Черкаської обласної державної адміністрації.
«Позивний у Юрія Володимировича був «Перший», але неофіційно у бригаді його кликали «Батьком». Він міг знайти слова підтримки для кожного солдата чи офіцера. Він любив свою справу, горів роботою і був успішним та досвідченим офіцером. Таких дуже мало», — розповідають побратими.
«За роки війни він багато пропускав через себе. Нерви, переживання. Загибель побратимів, жорстокі бої безслідно не проходять. Він не з тих, хто красується, піариться тощо. Він — воїн. Скільки просили з ним сфотографуватися, він погоджувався, не хотів образити, але щоб знімали його для «портретів» — то не любив», — поділився спогадами один із друзів Юрія.
«Оборона і охорона» — таким був девіз бойового офіцера, «Обороняти свою рідну землю — це наш святий обов’язок, часто повторював Юрій Володимирович», — згадують товариш по службі.
Усе своє життя Юрій Межаков присвятив служінню Батьківщині, був справжнім офіцером та професіоналом військової справи.
Вічна пам’ять Герою!
У підготовці допису використано матеріали, надані Галиною Седик, учителькою Шполянського ліцею №5.
