Сьогодні минає річниця загибелі відважного сина, Героя України, захисника Барзюка Володимира. Річниця гіркої розлуки, вічного жалю та світлої пам’яті. Річниця без Володимира. В цей день його могилу разом із рідними відвідали староста Лебединського старостату Надія Рудас, директор Лебединського ліцею №1 Ольга Музиченко-Губа, в.о. міського голови Олег Кошовий, місцеві жителі, побратими. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі та висловили співчуття його родині та близьким.Народився Володимир Барзюк 6 грудня 1987 року у Лебедині. Спочатку навчався у Лебединській середній школі № 2. Потім вступив до Черкаського політехнічного технікуму. У 2007 р. перевівся на заочне навчання та пішов працювати на підприємство ТОВ «БСЛ» на посаду підсобного працівника. У 2009 році закінчив навчання в політехнічному технікумі й продовжив свій трудовий шлях. 1 грудня 2010 року почав працювати слюсарем по ремонту обладнання у ЗАТ «Шпола ТЕХАГРО», цього ж року чоловік став водієм у ПрАТ «Лебединський насіннєвий завод». 8 березня 2012 року Володимир пов’язав свою долю з Мар’яною Барзюк. У вересні 2014 року у подружжя народився син Денис здавалося що далі лише жити і радіти, виховувати дитину, але проклята війна вирвала сина, чоловіка, батька, з рідних люблячих обіймів. До лав ЗСУ захисника призвали 26 лютого 2022 року. Він приступив до служби в складі окремої бригади ТрО, у взводі матеріально-технічного забезпечення солдатом, водієм паливо-заправника. Загинув воїн 19 липня 2023 року у селі Кліщіївка на Донеччині. Під час артилерійського обстрілу він отримав травми несумісні з життям.
Сьогодні всі хто знав, всі хто пам’ятає Володимира, згадують його добрим словом і тихою молитвою.
«З Вовою ми прожили майже 11 років. Одружились 2012 року, а от річницю (10 років сімейного життя) святкували порізну — я вдома, а він — в лавах ЗСУ. Він був добрим, люб’язним, доброзичливим, хорошим господарем, чудовим татом і люблячим чоловіком. Смачно готував, обожнював коли приходили в гості друзі. Дуже любив дітей, у будь-якій компанії де були діти — він завжди грався з ними. З нетерпінням чекав народження нашого синочка. Виховував його, показував особистий приклад справжнього чоловіка. Заради нього навіть виконував роль Святого Миколая у садочку. Коли почалась повномасштабна війна, я зрозуміла, що довго він дома не буде. Так і вийшло, вже 26.02.2022 Володя був на службі. А ще мені дуже запам’ятались його слова за тиждень до загибелі. Він був удома, ми розговорились про війну, про хлопців-військових і Вова сказав, що людину потрібно цінувати і дорожити поки вона жива. Нам так мало судилося побути разом…» — з любов’ю пригадує свого чоловіка дружина Мар’яна.
Спогадами про Володимира Барзюка поділилися побратими:
Геннадій Савченко: «Володя завжди був першим: як кудись на роботу, чи якесь завдання, чи допомогти хлопцям в ремонті техніки — ніколи не відмовлявся. Коли постало питання про бойовий вихід, Володя попросився піти також першим».
Микола Капліченко: «Вірний друг і товариш, на якого можна було б понадіятись і який не зрадив би ніколи».
Олег Вільчинський: «Володя був прискіпливий до своєї техніки тому вона ніколи не ламалася, завжди була справною».
Борис Жоломко: «Володя чесний і порядний боєць у нього були тільки позитивні якості».
Володимир Капелюшний: «Починали службу разом, Володя був справжнім козаком, патріотом, українцем».
Ігор Лозінський, капелан батальйону: «Могли з ним говорити на різні теми, був людяним і справедливим, не любив брехні. Своїми людськими якостями притягував до себе».
«Клята війна забирає молодих і найкращих, не пощадила і Володю Барзюка, дорогого сусіда, нашого мужнього героя, як ми раділи молодій сім’ї по сусідству. Але пішла з життя людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця. Ти Володя був для нас взірцем людяності, скромності і доброти. Важко говорити про тебе у минулому часі, ще чується твій голос біля вашої хати. Неправда що час лікує, не зникла біль втрати, щемить і ниє серце», — ділиться спогадами сусідка Валентина Панасівна Коливай.
Карасюк Любов Миколаївна, тітка та сусідка захисника, говорить про Володимира, не стримуючи сліз: «Хоча ми не є родичами першої лінії, але не можемо ще й досі оговтатись від цієї жахливої смерті. Володя є прикладом для наступних поколінь, його доброта і щира допомога, підтримка навіки залишаться в наших серцях. Він був дуже відповідальним і найкращим».
Світ утратив справжнього героя. Нехай його доблесть завжди буде нам прикладом.
Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам’ять тобі, Володимире! Спочивай з миром! Герої не вмирають! Вони назавжди в наших серцях!
