А пам’ять не згасає…
Минає час та не стихає біль від втрати… Сьогодні річниця загибелі відважного сина, захисника України Валерія Кінчерука. 29.07.2024 року разом з рідними, близькими, побратимами місце останнього прихистку Захисника відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Ірина Каландирець, вшанували мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, відважного лицаря неба, Валерія Кінчерука тихою молитвою.
Кінчерук Валерій Іванович народився 28 січня 1984 року в селі Мар’янівка Звенигородського району, закінчив школу, вступив у Смілянський технічний коледж та здобув спеціальність штукатур-плиточник. Довгий час працював у Звенигородському лісництві на посаді «лісоруб VІ розряду». На початку 2014 року Валерій проходив службу в першій танковій бригаді, мав звання «механік-водій», стояв на захисті територіальної цілісності в Луганській та Донецькій областях. У 2015 році Валерій повернувся додому і створив міцну родину. Після повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю, щоб боронити Україну, захищати наш з вами спокій. 29 липня 2023 року Валерій Іванович трагічно загинув в Новгород-Сіверському районі на Чернігівщині від ворожої міни. Звичайний хлопець із Мар’янівки віддав своє життя в чернігівських лісах, щоб ми могли жити, працювати, ходити до школи, зустрічати схід сонця.
Нагороджений медалями «Ветеран війни», «Учасник АТО», «За мужність і героїзм», іменною медаллю «Обов’язок дорожчий за життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно. На розгляді в Президента України знаходиться петиція про присвоєння Валерію Кінчеруку звання «Героя України».
Щемкими є спогади дружини Наталії: «У 2014 році я займалася волонтерською діяльністю, де й познайомилася із чуйним, сором’язливим хлопчиною. Навіть уявити не могла, що це буде любов усього мого життя. Війна мені подарувала кохання, війна в мене його і забрала… Валерій був чуйним, добрим, ласкавим чоловіком і люблячим батьком. Заради своєї донечки Даші міг «гори звернути». Мав дуже багато друзів, яким завжди спішив на допомогу, був «душею компанії». Найбільшим захопленням Валерія була риболовля, на якій він міг пропадати годинами. Навіть зараз його друзі говорять, що не знайти такого рибалки у всій громаді. Було сімейне щастя, мрії, плани про світле майбутнє під мирним небом, та не судилося ним довго насолоджуватися… Валерію, ти наша радість, наш Герой, наш біль, пам’ять про тебе і твій вчинок ми пронесемо через віки. Спи спокійно, мій янголе».
«Як командир відділення, у якому проходив службу Валерій, можу сказати, що «Танчик» (позивний Валерія) — це приклад мужності й відваги. Він жодного разу не відмовився йти першим в бій, хоча чітко знав, що кожен раз може бути останнім, — згадує побратима Петро Волохатюк. — Мені за честь було йти пліч-о-пліч з Валерієм, я був упевнений, що він не підведе».
Ми вклоняємося відданості, мужності й героїзму Валерія Кінчерука.
Пам’ятаємо про тебе, як про людину міцну духом і нескорену, людину, котра віддала своє життя заради нашого мирного майбутнього у вільній та незалежній Україні!
Спочивай з миром!
Герої не вмирають!
Вони назавжди в наших серцях!
