Герої не вмирають: спомин про Анатолія Кучерявого
Сьогодні, коли ми згадуємо про тих, хто віддав життя за нашу свободу, особливо боляче усвідомлювати, що серед них є й наші земляки. Одним із таких Героїв був Анатолій Анатолійович Кучерявий, житель села Водяне Шполянської громади. Його ім’я назавжди вписане в пантеон українських Захисників.Народився Анатолій 24 квітня 1989 року. Навчався у Водянській школі, де його запам’ятали як веселого, допитливого юнака з доброю душею. Після закінчення ПТУ обрав професію слюсаря, але покликання до захисту Батьківщини було сильнішим. З 2014 року Анатолій активно долучився до волонтерського руху, а згодом пішов захищати Україну. Одружився, народився син. Та не судилося його ростити, як дуже мріялося, бо дружина, забравши маленького хлопчика, під час АТО виїхала у росію. Повномасштабне вторгнення Анатолій зустрів із гідністю й відразу долучився до Збройних сил України. У березні 2022 року він отримав тяжке поранення ноги, відновившись, знову повернувся на фронт. Останні місяці життя воював під Бахмутом. Удруге одружився. Не судилося його щастю бути довгим. Через 10 днів після урочистої події загинув. 4 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Кодема серце Героя перестало битися. У травні 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня 9.01.2023 року.
На фасаді Водянської школи, де навчався Анатолій, відкрили меморіальну дошку. Це символічне місце, куди люди приходять, щоб вшанувати пам’ять Героя.
Спогади про Анатолія
«Толя ріс дуже спокійною і доброю дитиною, завжди допомагав нам з батьком, сусідам. Навіть не пам’ятаю щоб мої діти колись сварилися між собою, вони завжди були разом і підтримували одне одного. Хоча Анатолій мав ваду слуху і йому було важко говорити, він мав гарну пам’ять. Жодного разу не було скарг від учителів, лише подяки за його доброту й допомогу. Любив дітей, тільки з ними він розкривався повністю, майстрував, грався і завжди був веселим. Він був дорослою дитиною і пішов у вічність з посмішкою на губах, — пригадують кожну мить, проведену з сином, його батьки.
Ольга Кущенко, учитель історії, розповідає: «Діти Олени і Анатолія Кучерявих були моїми першими учнями у Водянській школі. Толя запам’ятався високим та статним юнаком, який займався спортом , був завжди охайним, захоплювався історією, був допитливим і щедрим на несподівані запитання. Завжди сидів за останньою партою, проте чув усе, що говорить учитель. Анатолій завжди був в гурті однокласників, його відкритий характер і доброзичливість завжди притягували однолітків. Думаю, якби війна не обірвала його життя, він був би чудовим батьком і сім’янином».
«Толя ріс на моїх очах, був добрим і веселим хлопчиком, юнаком, чоловіком, справедливим та чесним. Як був у відпустці, ніколи не минав мій дім. Коли пригадую різдвяні вечори, стає щемко на душі. Толя приносив калача і завжди приходив із сестричками. Не можу змиритись з думкою, що не почую його веселий голос, не побачу більше на порозі своєї домівки», — зі сльозами на очах згадує загиблого хрещена мати.
«Анатолій Кучерявий був людиною з добрим серцем. Старший солдат штурмового взводу батальйону «Айдар» завжди приходив на допомогу, якщо цього вимагала ситуація», — розповідають побратими.
Світла пам’ять!!! Низький уклін, безмежна вдячність українському воїну Анатолію Кучерявому. Низький уклін батькам, які виховали справжнього захисника, патріота України. Цього дня могилу героя відвідали рідні, близькі, друзі, староста Водянського старостату Наталія Кирченко та вшанували його пам’ять хвилиною честі й поваги.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВОНИ ЖИВУТЬ У НАШИХ СЕРЦЯХ І СПОГАДАХ.
