Річниця болю…
Минає час, та не минає біль від втрати. 16 вересня — річниця загибелі Захисника України Онищенка Олександра Сергійовича із села Лебедин. У цей день його могилу разом із рідними відвідали друзі, місцеві жителі, представники старостату. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі та висловили співчуття його родині й близьким.
Олександр Онищенко народився 05.02.1988 року. У дитинстві полюбляв рибалити, грав у футбол. З 1994 до 2005 року навчався в Лебединському ліцеї №1. По закінчені — в училищі, де здобув професію кухаря. Далі — служба в армії. Проживав і працював у Києві. Після оголошення повномасштабного вторгнення без роздумів став на захист України. Був обраним командиром відділення. Проявляв вимогливість до себе та інших, користувався беззаперечним авторитетом у військовому колективі, дбав про збереження життя та здоров’я своїх побратимів. У складних обставинах орієнтувався швидко, умів прийняти правильне, обґрунтоване рішення, добре передбачав наслідки прийнятих рішень під час виконання бойових завдань, проявляв сміливість, розумну ініціативу та витримку, мав високе почуття патріотизму та відданості справі захисту Батьківщини. Завжди відмінно володів ситуацією, своїми діями показував гідний приклад особовому складу, чим забезпечував високий рівень поваги й довіри серед військовослужбовців.
Онищенко Олександр Сергійович загинув 16.09.2023 року під час виконання службових обов’язків унаслідок мінометного обстрілу в районі Авдіївки Покровського району Донецької області. Був нагороджений відзнакою Президента України за оборону України та медаллю «Хрест Свободи» (посмертно) за жертовне служіння задля збереження Божого дару свободи та незалежності. На фасаді Лебединського ліцею №1 відкрита меморіальна дошка випускнику, присвячена пам’яті Онищенка Олександра Сергійовича — Героя, який віддав своє життя за Україну.
«Олександр був щирим, відкритим у спілкуванні, понад усе любив свою родину, рідний край, українську землю. Він мріяв про Перемогу і наближав її з усіх сил. Саме таким він залишиться в нашій пам’яті», — згадують Олександра вчителі.
«Саша любив готувати, був чуйним і добрим, веселим, мав багато друзів, завжди приходив на допомогу, мріяв відкрити свою справу», — діляться спогадами друзі.
Доземний уклін Герою за його вірність, чесність, мужність та силу. Щирі співчуття родині загиблого Воїна. Сумуємо… Низько схиляємо голови у скорботі… Розуміємо, що жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в серці ні через рік, ні через десятки років.З глибокою повагою ми завжди пам’ятатимемо нашого Захисника Олександра. Він назавжди залишиться жити в серцях мешканців Шполянської громади.
Схилімо голови в пошані перед тими, хто віддав своє життя за нас… Не зможемо повернути до життя полеглих оборонців, але можемо зберегти пам’ять про них!
Вічна слава українському Захиснику! Слава Україні!
