Два роки тому повідомлення про загибель на війні зовсім молодого жителя Шполянщини приголомшило всіх, а родину Героя скувало невимовним болем: «Григорій Сергійович Школьний, молодий, енергійний, справжній син свого народу взяв до рук зброю і став на захист України, коли російські війська вторглися на нашу землю.
На жаль, жорстока війна забирає найкращих. 30 жовтня 2022 року в запеклому бою на Донеччині Григорій віддав своє життя. Мав військове звання — солдат механізованого батальйону».
Сьогодні, 30 жовтня 2024 року, його могилу відвідали рідні, односельці, староста Соболівського старостинського округу Андрій Запісецький. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі, поклали до могили квіти.
Про Григорія розповідає його мама Світлана:
«Григорій народився 20 березня 1996 року в селищі Драбів якраз на сорокаріччя дідуся і був названий на його честь. До садочка ходив теж у Драбові. У 2001 році родина переїхала в с. Богодухівка Чорнобаївського району, там пішов у перший клас. Перша вчителька Валентина Миколаївна Гоцало розповідала різні кумедні історії. Ми часто з нею згадували Гришу й сміялися. У 2014 р. закінчив Богодухівський НВК. Навчався в Черкаському професійному автодорожньому ліцеї. Потім служив в армії (у Новоград-Волинському). Потім поїхав за кордон, познайомився з дівчиною, одружився. У подружжя народився син. Дружина Григорія більше їздила за кордон, займалась дитиною, тому він їздив сам, дуже скучав за ними і повернувся в Україну якраз перед початком війни. Пішов воювати добровільно, ми все відмовляли, нікого не слухав, казав, що там його друзі, а він тут.
Гриша постійно був усміхненим. Колеги згадують, що коли він заходив у приміщення, то всі казали: «Ти наше сонце, ти прийшов — і настрій приніс». Дуже любив дарувати подарунки, мабуть, отримував задоволення від цього, бо, бувало, ще за пару днів до урочистої події не витримає — і подарунок віддасть, а потім ще один дарує. Нікому не відмовляв у допомозі. Завжди з усіма ділився — і це насправді так. Кажу так не тому, що я — мама Гриші, і він для мене найдорожчий. Всі, хто знав його, скажуть те ж саме.
Про мого сина можна розповідати ще багато-багато.
Хочу додати лише, що Гриша загинув 30 жовтня, а 16 листопада у нього народився другий синочок, який ніколи не побачить свого тата.
Бабуся Наталія Михайлівна згадує свого найкращого у світі внука як надзвичайно добру, щиру й лагідну дитину.
Упевнені, що твої сини завжди рівнятимуться на тебе, як на взірець мужності, доброти, патріотизму! Вони знатимуть про твій подвиг в ім’я майбутнього нашої країни і їх світлого мирного життя зокрема.
Спочивай із янголами, юний Воїне!
