Час неможливо зупинити. Він не зітре з нашої пам’яті імена Героїв-земляків, які віддали своє життя у війні за Україну. 25 листопада 2024 року минає річниця з дня загибелі Артема Сергійовича Солонара, який поклав життя, захищаючи Батьківщину. Сьогодні його могилу разом із рідними відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий і його заступник Дмитро Коваль, поклали квіти й вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі та висловили співчуття його рідним.
Десантник Артем Солонар, позивний Красавчик, поліг 25 листопада 2023 року в бою з ворогом біля села Новомихайлівка, що під Мар’їнкою на Донеччині. Рівно за місяць, 25 грудня, воїну виповнилося б 34 роки.
Артем Солонар народився у м.Шпола 25.12.1989 р., закінчив Шполянську ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Відвідував школу мистецтв, любив малювати, здебільшого військову техніку. По закінченню школи вступив у Городищенське професійно-технічне училище, здобув спеціальність маляра-штукатура. Далі — служба в ракетно-зенітних військах. Довгий час працював різноробочим, шукав себе. Закінчив Дніпропетровські курси автомалярів і повністю віддавався роботі.
Мама Артема згадує, що ранок кожного дня розпочинався зі слів «Мамо, як спалося, як здоров’я?», по обіді теж цікавився самопочуттям, а перед сном зичив добрих снів. Зі сльозами на очах говорить: «Син будь-яку справу любив доводити до кінця, до толку. Щоб вона обов’язково була завершена. У дворі, у будинку звертаю увагу на кожну річ, кожну поличку — усе зроблено, відремонтовано руками сина. Він завжди дотримувався принципу «Якщо хочеш зробити добре, то зроби це сам!». Артем був прямолінійним, не боявся висловити свою думку, звісно це не всім було до вподоби, проте більшість людей його поважали».
«Мій чоловік був дуже добрим і турботливим, люблячим татом для наших двох дівчаток, завжди знаходив час для них, — розповідає дружина Марія. — Артем ніколи не сумував, навіть коли біль стискав груди, намагався розрадити всіх нас, любив влаштовувати сюрпризи. Мій перший день народження у шлюбі завжди перед очима: сила-силенна троянд, ваз не вистачило, у будинку чотири відра теж заповнені були квітами. До будь-якого свята готувався заздалегідь, і подарунки були індивідуально підібрані. Якось подарував усім чашки зі смайликами, які відображали характер кожного з нас».
Зі спогадів брата: «Артем знаходив виправдання людям, які могли образити, не тримав зла ні на кого, говорив, що треба всіх прощати. Завжди турбувався не лише про родину, а й про сусідів, друзів, кумів».
Куми згадають Артема як людину, яка могла знайти спільну мову будь з ким. Завжди одягався в яскравий одяг, не любив темних кольорів, хотів, щоб його запам’ятали.
З глибокою повагою ми завжди пам’ятатимемо нашого Захисника. Він назавжди залишиться жити в серцях мешканців Шполянської громади.
Вічна слава українському Захиснику! Слава Україні!
