Навіки в серцях…
Минув рік нестерпного, пекучого, невимовного болю, відколи пустка, біль і холод оселилися в серцях найрідніших. Сьогодні наша громада згадує відважного воїна Олександра Анатолійовича Гончарова, який загинув, боронячи Батьківщину.
Вшанувати пам’ять захисника зібралися рідні, близькі, друзі, однокласники, односельці із Сигнаївки та Веселого Кута, побратими, співробітники Сигнаївської філії КЗ «Центр культури та дозвілля», філії мистецької школи, староста Сигнаївського старостату Оксана Авер’янова, директор Сигнаївського ліцею Євгеній Бесараб. Вони поклали квіти на могилу загиблого, вшанували хвилиною честі й поваги.
Олександр Анатолійович Гончаров народився в Сигнаївці 8 грудня 1980 року в багатодітній родині , був одним із 8 дітей. У 1987 р. пішов у перший клас. У 1996 р., після 9-го класу, вступив до Васильківського професійно-технічного училища, здобував професію тракториста. Після закінчення ПТУ Олександр працював у рідному селі на комбайні разом із батьком Анатолієм Івановичем Гончаровим. У 1998 році пішов в армію, служив у Білій Церкві. Після служби продовжив працювати в колгоспі трактористом. На роботі всі його поважали та цінували за золоті руки. Останнім часом Олександр жив у с. Веселий Кут, де й працював.
26 січня 2023 року добровольцем пішов на війну, аби захистити Батьківщину від лютого ворога. Загинув Олександр 28 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Підстепне Херсонської області. Похований у рідному селі Сигнаївка 7 грудня, а 8 грудня йому мало б виповнитися 43 роки.
У мужнього воїна залишилися мати, сестри, брати, діти (Женя Гончаров, Алла та Сергій Нестеренки), цивільна дружина Юлія.
У пам’яті друзів, близьких, побратимів він назавжди залишився світлою, доброю, роботящою людиною, справжнім чоловіком, найкращим батьком, прикладом для дітей і вічним болем для матері, у якої кровожерна війна навіки відібрала дитину…
Спогадами ділиться цивільна дружина Юлія: «Саша був хорошим чоловіком, батьком для наших дітей. Завжди веселий, усміхнений. Був трудолюбивим і ніколи не відмовляв у допомозі.
Саша завжди житиме у наших серцях.
Пам’ятаємо! Любимо! Сумуємо!»
Спогади друга Андрія Борщова: «Мій друг Сашко був такою людиною, яких дуже-дуже мало. Ми з ним дружили з самого народження. Він пішов на цю кляту війну добровільно, щоб битись за майбутнє своєї родини, Батьківщини. Я хочу сказати, що ЦЕЙ ХЛОПЕЦЬ НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ!»
Оксана Авер’янова, староста Сигнаївського старостату, ділиться спогадами про Олександра: «Ми пишаємось Олександром, сином, батьком, братом, другом, його мужністю та силою духу. У військовому колективі Саша вирізнявся добротою та високим почуттям відповідальності. Побратими хвалили його за «золоті руки» та майстерність, яка була так необхідна в нелегкій військовій справі. Був справедливою, чесною людиною, відважним та сміливим воїном, відповідальним громадянином України, виваженим, небагатослівним, людиною справи».
Вічна слава і вічна пам’ять тобі, Воїне!
