Річниця з дня загибелі Дмитра Романця з Соболівки
08 січня виповнюється річниця з дня загибелі нашого Героя Дмитра Романця з Соболівки.
За наш спокій, мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну — своє життя. Сьогодні вшанувати пам’ять захисника зібралися рідні та близькі, представники старостату, друзі, побратими та односельчани. Вони поклали квіти на могилу загиблого, вшанували хвилиною честі й поваги.
Дмитро Віталійович Романець народився 22 квітня 2002 року в селі Соболівка, навчався в Соболівській та Товмацькій ЗОШ, після закінчення 9 класу вступив у Тальянківський агротехнічний коледж, де здобув професію технолога по переробці тваринництва. Далі — служба в ракетно-зенітних військах у Миколаївській області. Повернувшись до рідного села, працював у ТОВ «Агроспілка». З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Солдат, командир стрілецького відділення стрілецької роти Дмитро Романець загинув 08 січня 2024 року поблизу Синьківки Куп’янського району Харківської області.
Близькі та друзі запам’ятали загиблого Героя як дуже доброго юнака. Його всі любили: і на роботі, і у війську, і вдома.
«Він був найдобрішим! — перше, що сказала про загиблого воїна Дмитра його мати Наталія Миколаївна. — Навчаючись у коледжі, був гравцем команди з футболу, як приїздив додому, то зі сходом сонця біг рибалити, мав багато різних вудок, снастей, приманок. Захоплювався мотоциклами, вечорами ремонтував, підфарбовував, катався. Будував плани, хотів одружитись, мати гарну сім’ю. Прагнув усе встигнути…»
Не може оговтатися від тяжкої втрати й вітчим Дмитро, не вистачає йому підтримки пасинка та його доброго слова.
«Ми завжди чекали Діму, особливо моя донька Евеліна, адже брат дуже її любив, балував, купував іграшки, солодощі», — згадує сестра Жанна.
Сусідка Роза Петрівна до сих пір поглядає у вікно, чи не йде Діма до своєї хати, а по дорозі зазирне до неї, підтримає добрим словом.
Минув рік. Скорботний, важкий, тривожний. Пам’ять про Дмитра Романця вічно житиме в наших спогадах, у вчинках, патріотизмі, жертовності та любові до України.
Ми всі у вічному боргу перед батьками Дмитра, які виховали мужнього патріота.
Вічна пам’ять полеглому Герою! Доземний уклін родині.
