Минуло десятиріччя відтоді, як загинув «кіборг» Олександр Кондратюк
Минуло десятиріччя відтоді, як загинув відважний Герой, гордість Шполянщини й України, добрий і уважний син, люблячий батько, «кіборг» Олександр Кондратюк. Він відлетів у вічність, ставши легендою і прикладом для наслідування ще до повномасштабного вторгнення, поклавши своє життя за свободу й незалежність в бою за Донецький аеропорт. Його подвиг не буде забутий, а смерть — ніколи не буде пробачена кровожерному ворогу, котрий шматує нашу землю, життя й душі.
За це десятиліття про Олександра сказано й написано багато слів. Пам’ять про нього житиме в нашій громаді вічно!
20 січня, коли вшановують пам’ять захисників Донецького аеропорту — всіх безсмертних «кіборгів», могилу Героя разом із його мамою Ольгою Миколаївною відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Дмитро Коваль, керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус та директор КНП «Шполянський центр первинної медико-санітарної допомоги» Наталія Качан. Вони вшанували пам’ять загиблого хвилиною мовчання, а також висловили співчуття його родині та близьким.
Кондратюк Олександр Іванович (позивний «Чорний вовк») народився 4 липня 1982 року в м. Шпола Черкаської області. У 1999 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи у с. Ярославка (нині Лип’янська громада). Потім навчався у Черкаському медичному коледжі. Після його закінчення працював у Лозуватській амбулаторії. З 2003 року навчався у Вінницькому національному медичному університеті імені М.І. Пирогова, який закінчив у 2010 році, здобувши спеціальність «лікар-педіатр». Працював дитячим лікарем у Шполі. Був учасником двох майданів. Під час Революції Гідності входив до складу медичної сотні.
Улітку 2014 року направлений для проходження військової служби в 90-й окремий аеромобільний батальйон 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ. З осені 2014 року брав участь в АТО на сході України.
Із початком бойових дій на Донбасі в екстремальних умовах самовіддано рятував життя наших воїнів, проте своє, на жаль, уберегти не зміг…
20 січня 2015 року разом з іншими військовими вирушив до нового терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк» для евакуації поранених. У цей день, залишившись до кінця вірним військовій присязі та поклику серця, лейтенант медичної служби О. Кондратюк загинув разом із побратимами.
11 лютого 2015 року похований у рідному місті Шпола.
У 2015 році до Дня Гідності і Свободи Олександру присвоєно звання «Почесний громадянин міста Шпола» (посмертно). Також його іменем названо одну з вулиць нашого міста. У жовтні 2015 року на фасаді Ярославської гімназії, де навчався наш «кіборг», йому відкрито меморіальну дошку. 20 січня 2016 р. у холі Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, де Олександр Кондратюк здобував вищу освіту, йому також відкрито меморіальну дошку.
19.01.2018 р. на честь лікаря-«кіборга» і випускника Черкаської медичної академії на фасаді навчального закладу Олександру Кондратюку теж відкрито меморіальну дошку. Крім того, його портрет розміщено на Стіні пам’яті полеглих за Україну в Києві (секція 5, ряд 1, місце 39).
Нагороди: орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно); медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно); нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). За мужність та військову доблесть під час АТО 2014-2015 р.р. лейтенант медичної служби Кондратюк О.І. нагороджений іменною зброєю — кортиком.
Один із побратимів Олександра зазначив: «З його чуйним, добрим і навіть ніжним характером він не повинен був воювати. Він істинно дитячий лікар. Але, як кажуть, час вибрав його».
«Я щасливчик! Зі мною ніколи нічого не трапиться!» — це були його улюблені слова.
Мама Олександра Кондратюка зі сльозами на очах згадує, яким він був хорошим сином. Каже, що він був пізньою дитиною, адже вона народила його у 32 роки. Загинув Саша теж у 32 роки. Ольга Миколаївна дякує всім, хто пам’ятає її сина і шанує його пам’ять.
«Олександр проходив інтернатуру в нашій лікарні під моїм безпосереднім керівництвом, також працював у Києві, зокрема в одній зі столичних приватних клінік у дитячій швидкій допомозі. Був добрим, уважним, мудрим і врівноваженим, розсудливим. Умів знайти спільну мову з кожним: з колегами, які дуже поважали його, з батьками маленьких пацієнтів, і, безумовно, з хворими дітлахами — а це вдається, погодьтесь, не кожному. Діти уважно слухали Олександра, вірили йому, давали згоду на будь-які процедури. Це Людина, яка, безперечно, мала талант, знання і вміння, а також бажання зцілювати. Ми пам’ятатимемо О. Кондратюка завжди!» — розповіла Ольга Сова, завідувачка педіатричного відділення КНП «Лікарня імені братів О.С. і М.С. Коломійченків».
«Саня був простим, добрим, веселим, усім допомагав, для всіх був просто Саня. Був «вільним» в усіх розуміннях цього слова. Завжди відстоював добро, справедливість. Дуже любив свою донечку, пишався нею. Завжди був на позитиві, не боявся керівництва. Знав багато віршів сучасних українських поетів, цитував їх. Часто згадую його слова: «Неважливо, у що ти віриш, головне — мати цю віру», — ділиться спогадами Ольга Сінченко, лікар-педіатр, колега О. Кондратюка.
Спочивай із янголами, Воїне!
Вічна слава і вічна пам’ять!
У дописі використано окремі матеріали з відкритих джерел із мережі «Інтернет»
