Минає річниця з дня загибелі Олександра Вікторовича Сердюкова
#памʼять 1 лютого 2025 року минає річниця з дня загибелі солдата, стрільця-помічника гранатометника стрілецької роти Олександра Вікторовича Сердюкова.
Хвилиною честі й поваги та покладанням живих квітів прийшли вшанувати пам’ять Олександра рідні й в.о. міського голови Олег Кошовий, керуюча справами виконавчого комітету міської ради Тетяна Герус.
Вічна пам’ять, честь, шана і слава захиснику України!
«Він був дуже спокійним, я б навіть сказала, мовчазним. Побратими відгукуються про нього як про людину, яка ніколи не могла комусь відмовити в допомозі. Саша завжди був опорою», — згадує дружина Марина,, яка прожила разом з Олександром п’ять років.
Народився Олександр Сердюков 10.01.1987 року в Бахмуті, навчався в місцевій школі, а по її закінченню — у Бахмутському професійно-технічному училищі №5, отримав фах електрозварника.
Працював у Київській області різноробочим.
Коли в Бахмуті стало небезпечно, разом із родиною виїхав евакуаційним потягом на Львівщину, згодом — до Черкаської області. Родина знайшла прихисток у Шполянській громаді, де зараз проживає дружина загиблого Героя.
Олександр майже рік виконував обов’язки перед Батьківщиною у лавах ЗСУ: мобілізувався за місцем тимчасового перебування.
Олександр Сердюков поліг у бою 1 лютого 2024 року біля населеного пункту Синьківка Куп’янського району на Харківщині. Про його смерть рідним сповістив командир Олександра. Марина згадує, що кілька днів чоловік не виходив на зв’язок, для нього це було не характерно. 2 лютого 2024 року вона дізналася, що Олександр загинув від прямого потрапляння снаряда. Чоловіка ховали у закритій труні, бо його тіло сильно обгоріло.
У Олександра залишилася дружина, мати, брат та племінники.
Доземний уклін Олександру за його вірність, чесність, мужність та силу. Вдячність — за його хоробрість у боротьбі з окупантом, за силу духу та рішучість — захищати свою країну.
Вічний спочинок і світла пам’ять Захиснику!
