11 лютого 2025 р. минає 2 роки відтоді, як відійшов у безсмертя Володимир Височин. Залишив вічний біль і тугу в серцях рідних, друзів, побратимів — усіх, хто його знав, любив, поважав, цінував. У цей день його могилу разом із рідними відвідали друзі, місцеві жителі, представники старостату. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі, поклали до могили квіти.
Височин Володимир Анатолійович народився 29 листопада 1971 р. у м. 
Новомиргород Кіровоградської області. Закінчив 8 класів і пішов навчатися до Новомиргородського зоотехнічного технікуму. У 1990 р. проходив службу в прикордонних військах. У 1992 р. почав працювати в Новомиргороді дільничним інспектором, а у 1995 р. перевівся в Шполянський РВ УМВС. З початку АТО проходив службу в 128-й Гірсько-штурмовій бригаді Закарпаття. Під час бойових дій в Дебальцево потрапив разом з побратимами в оточення, де отримав контузію. Також брав участь у боях на Луганщині й Донеччині. Володимир мав намір звільнитися зі служби в лютому 2022 р. за станом здоров’я. Проте 24 лютого все змінилося. Чоловік продовжив боронити Україну. Був головним старшиною ремонтно-відновлювального батальйону, часто їздив з побратимами на поле бою витягувати понівечену техніку. У лютому 2023 року Володимиру було присвоєно звання «сержант», але він не встиг про це дізнатися. Загинув 11 лютого 2023 р. біля населеного пункту Нова Кам’янка Херсонської області. Має велику кількість нагород, грамот і подяк. 28 вересня 2023 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), який отримала дружина.
Спогади дружини Наталії: «Познайомилися ми в Новомиргородському зоотехнікумі: я вступила на перший курс, а Володимир був на четвертому. Пізніше, коли він повернувся з армії і почав працювати в поліції, виникли серйозні почуття. Зустрічались десь два тижні — й одружилися. Кожен із нас зрозумів, що це справжнє кохання на все життя. Щастя тривало 30 років…
Володимир був дуже гостинний. Відколи придбали хату в Мар’янівці, не було жодного дня, коли чоловік приїздив (а служив він із 2014 р.) у відпустку чи проїздом у справах, щоб не було веселого гомону, постійно хтось приходив, приїздив у гості з Новомиргородщини. Я постійно готувала смаколики на стіл чи передачі на фронт для чоловіка і його побратимів. Раніше тримали баранів, свиней. Володимир дуже любив село: цей ритм життя, атмосферу, гарну природу Мар’янівки.
Був душею компанії, неймовірно харизматичним, мудрим, комунікабельним, його цінували й поважали й на службі в органах, і в ЗСУ. Він умів усюди знайти друзів. Якось познайомився з волонтерами із Закарпаття, і ті пригнали для його підрозділу в Дебальцево машину. Дуже любив собак. Одного разу навіть урятував дівчинку-алабая і привіз додому одне цуценя з її приплоду, нашу Дану. Інші залишились із хлопцями на фронті. Останнім часом він почав колекціонувати іграшкові залізні машинки, с/г техніку, пожежні машинки, вантажівки виключно іноземного виробництва. Усі, хто знав про це, ті ж самі волонтери, намагалися порадувати Володимира такою дрібничкою при нагоді. Удома ними заставлені 4 полиці. Купував цікавий посуд (наприклад, була в нього чашка у вигляді гранати). Готував так смачно, що це неможливо передати. Вважаю, що навіть смачніше за мене. Шашлики, юшка та навіть випічка — усе було бездоганним. Любив ремонтувати автомобілі, теж добре це в нього виходило. Дуже любив порядок і чистоту, хлопці його це добре знали. Де б не зупинялися, насамперед наводили лад, облаштовували свій побут, а потім уже відпочивали, готувались до виїздів. Дуже любив синів, старший навіть служив разом із ним.
Побратими згадують Володю лише найтеплішими словами, телефонують. Ті, хто живе ближче, заїжджають, коли бувають вдома. Волонтери, з якими він товаришував, теж і заїжджають, коли їдуть до хлопців на передову, і телефонують».
Іще багато добрих, світлих спогадів почули від пані Наталії. Здавалося, подумки вона поверталась у ті світлі часи, і сльози бриніли на очах. На жаль, підступний ворог зупинив життєву ходу Володимира лише на половині шляху, залишивши вічний біль рідним.
Спочивай із янголами, Воїне!
Навіки слава тобі, Герою!
