Річниця загибелі захисника України
Війна — це біль, що не має меж. Вона забирає найкращих, залишаючи по собі невиправні втрати. 15 березня 2025 року минає рік із дня загибелі Сергія Чорного — захисника України, який до останнього подиху боровся за свою Батьківщину. Мужній воїн, патріот, надійний побратим — таким його пам’ятатимуть рідні та друзі. У день річниці загибелі українського воїна, місце останнього спочинку відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус, поклали квіти до могили, вшанували пам’ять захисника хвилиною честі й поваги та висловили щирі співчуття рідним.
Шполянин Чорний Сергій Борисович народився 19 червня 1984 року. Навчався до 9 класу у Шполянській ЗОШ І-ІІІ ступенв №3, а далі — у Шполянській ЗОШ №5. Змінив заклад освіти, адже там навчались друзі, а їх було багато. Доросле життя Сергій присвятив праці та родині. Разом із сім’єю проживав у Вишгороді. Ніколи не цурався роботи, важко та наполегливо працював, створив власну фірму «Vikna-Profservice, віконна досконалість», був добропорядною та щирою людиною зі світлою душею, готовою в будь-яку мить прийти на допомогу і підтримати у важку годину. Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України Сергій став на її захист. 15 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, поблизу селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області стрілець-санітар, старший солдат Сергій Чорний загинув. Його відданість справі, щирість та незламний дух назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і всіх, хто знав цього справжнього патріота.
«Наш Сергійко став на захист України у 2023 році. Йому дуже личила військова форма… високий, гарний… багато хто звертав на вулиці на нього увагу, — пригадує дружина Ірина. — А я завжди була поруч і дуже пишалася своїм чоловіком. І зараз пишаюся, говорю з ним щодня, подумки. Минув болючий рік. Досі не можу повірити, та, мабуть, ніколи вже й не повірю, що не пригорнуся до нього, не відчую сильні й такі рідні обійми, не почую з порогу його фразу: «Пташко, я вдома». Його позивний та дві пташки назавжди закарбувались на моїй руці у вигляді тату. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Увесь вільний час намагався бути з нами. Обожнював своїх донечок, старшу Юлю, з якою вперше відчув себе батьком, і меншу Міланку — це татова донечка. Сергій був дуже відкритою, 
щирою, доброю людиною. Хто до нього звертався — завжди йшов на допомогу, давав поради. На роботі його поважали та цінували за майстерність, добросовісність та професіоналізм. А ще він був добрим і турботливим сином для своїх батьків. Як і інші сімʼї, ми багато мріяли, будували плани на майбутнє. На жаль, деякі з них нам разом втілити не судилося. Але, знаючи бажання чоловіка, ставлю перед собою за мету їх втілити. Як дружина Воїна-Янгола, не хочу аби про його подвиг забували, тому завжди виходжу на хвилини мовчання. Портрети Сергія є на Алеї Героїв не тільки в Шполі, а й у Вишгороді, згодом буде ще й у Черкасах. Він назавжди в моїх думках та серці!»
Спогадами ділиться сестра Героя Ольга: «Війна забрала багато в мене… крила мої було вирвано з коренем… Як багато хотілося б розповісти… дуже часто згадую наше дитинство, як жили, як росли, юність наша, доросле життя… Маючи такого старшого брата, я завжди відчувала себе, мов за кам’яною стіною, завжди знала, що б не сталося, він прикриє й збереже мене від усіх бід… Згадується остання моя з братом розмова… Навіть будучи в тому пеклі, він ще й мене підтримував, щоб не хвилювалася за нього… посміхався… жартував… це так було в його стилі… Він був… БОЖЕ, ЯКЕ СТРАШНЕ СЛОВО «БУВ»… більше не можу…болить…».
Війна в Україні — це біль. Для батьків, які хоронять своїх синів, для дружин, які залишаються вдовами, для дітей, які зростатимуть без батьків. Однак український народ продовжує боротися за свою свободу та незалежність, бо дух нації не зламаний. Завдяки мужності, хоробрості та самопожертві таких, як Сергій Чорний. Вічна пам’ять і доземний уклін Герою!
#памʼять
