Добра, світла пам’ять про загиблого воїна-земляка назавжди залишиться в наших серцях
Є сили, які можуть забрати життя, але вони ніколи не здатні стерти пам’ять. Немає значення, чи пройшов рік, місяць, день. Коли хтось відходить… назавжди втрачаємо частинку себе. І хоча світ виглядає так само, але вже не буде так, як було… Залишились одні спогади… 16 березня минає рік, як родина, громада і країна втратила Героя-шполянина Ігоря Осауленка. Цього дня рідні, друзі, побратими, в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови Ірина Каландирець та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус зібралися біля могили Ігоря, ушанували пам’ять воїна хвилиною пошани й честі й поклали квіти.
Ігор Миколайович Осауленко народився 28 березня 1973 року. З ранніх років він був наполегливим, цілеспрямованим і працелюбним. Отримавши професію газоелектрозварювальника, працював у різних куточках України та за її межами. У своїй справі він не мав рівних — його знання, майстерність і відданість роботі викликали повагу. Та найбільшим його скарбом була родина. Син і донька стали його життєвим сенсом, він виховував їх у любові та повазі до рідної землі. Коли у 2014 році розпочалася війна, Ігор не залишився осторонь — у 2016 році вступив до лав захисників України. Після служби повернувся додому, але коли росія розпочала повномасштабний наступ, він знову пішов на фронт, адже вважав це своїм обов’язком. Його поважали побратими за стійкість, мудрість і рішучість. Він був тим, хто завжди підставить плече, дасть пораду, не відступить перед труднощами. Старший сержант піхотної роти Ігор Осауленко загинув 16 березня 2024 року біля н.п. Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Він не встиг побачити мир, за який боровся. Але він назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, побратимів — як воїн, патріот, справжній Герой.
Зі спогадів доньки Ніки: «Тато відрізнявся почуттям справедливості. Завжди бачив правду там, де її намагалися приховати. Він боровся за чесність у стосунках, дружбі й на роботі. Можливо, він був далеко не ідеальним в цивільному житті, проте безстрашним на війні. Якось він прикріпив прапор дуже близько до позицій росіян. Усі боялися йти туди, а він з товаришем пішов. Побратими поважали його. Я думаю, що тата навіть запалювала війна. Вона була частиною його життя, його вибору. І коли він пішов, я відчувала його поряд щодня. Насправді, для нашої сімʼї війна триває вже давно. Я тоді була ще зовсім дитиною, але памʼятаю, як писала листівочки йому. Коли телефонував, розказував здебільшого про щось позитивне, бо не хотів зі мною ділитися тим страшним, що там відбувається. Мені подобалося з татом працювати в гаражі, ремонтувати щось, закручувати гвинтики та інше. Це зближувало нас. Він дуже любив переглядати фільми, міг по одному кадру згадати його назву. Нам подобалося разом відпочивати, і найчастіше це була рибалка. Могли нічого не спіймати, але відчуття від риболовлі було класним.»
Ігор був справжнім патріотом, мав велике українське серце, йому боліла доля України і тому він не міг дозволити окупанту топтати нашу землю.
Світлий спoмин прo земляка, мужньoгo oбoрoнця держави, відважного лицаря неба нaзaвжди зaлишиться в нaших серцях!
Вічна пам’ять і шана Герою-земляку!
#памʼять
