#памʼять
Сьогодні, 25 березня 2025 року, минає
три роки відтоді, як на полі бою, захищаючи рідну країну, загинув молодий воїн, житель с. Васильків Лисенко Євгеній Станіславович. У цей день могилу полеглого Героя разом із рідними відвідали друзі, місцеві жителі, представники старостату, Васильківського ліцею. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі, поклали до його могили квіти. Отець Микола Сакундяк відслужив молебень за упокій душі загиблого.
Євгеній Лисенко народився 2 липня 1995 р. в с. Васильків. З 2001 р. по 2012 р. навчався у місцевій школі, після чого вступив до Вінницького вищого професійного училища Департаменту Державної служби охорони при МВС України, яке закінчив у 2015 р., отримавши диплом за спеціальністю «правоохоронна діяльність». У 2015-2016 роках проходив строкову службу в артилерійських військах та здобув військову спеціальність «навідник кулемета». У 2017 р. звільнений у запас і зарахований до військового резерву першої черги. На початку широкомасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, мобілізований до лав ЗСУ. 25 лютого відправлений у м. Бердичів Житомирської області на навчання. Загинув Євгеній 25 березня 2022 р. поблизу с. Вірнопілля Ізюмського району Харківської області. Юний воїн отримав мінно-вибухову відкриту черепно-мозкову травму, несумісну з життям. У рідному селі іменем Євгенія Лисенка названо центральну вулицю.
Мама Світлана Володимирівна розповідає про свого сина: «Женя був веселим, доброзичливим, любив життя і людей. Поважав старших, добре знаходив спільну мову з дітьми. Дуже любив музику. Брав участь у концертах, які організовували в селі. Для нас він залишився маленьким хлопчиком, найкращим у всьому світі сином. Нестерпно болить і крається серце від того, що клята війна відібрала його у нас… Він став світлим янголом, який тепер оберігає нас із Небес…»
Зі спогадів педагогів Васильківського ліцею: «Женя був людиною, яка випромінювала тепло, радість і невичерпний оптимізм. Там, де він був, завжди лунав сміх, жарти і веселі історії. Своєю енергією і позитивом хлопець заряджав усіх навколо, а щирість і комунікабельність робили його душею компанії.
Він дуже любив співати, і це йому чудово вдавалося. Його голос звучав не лише в стінах рідної школи, а й на сцені Будинку культури, адже він був активним учасником художньої самодіяльності.
Женя залишив по собі світлі спогади, щиру любов і повагу всіх, хто його знав. Його доброта, щирість і весела вдача завжди житимуть у нашій пам’яті».
Цей біль ніколи не стихне, його не вгамують жодні слова. Рана на серцях найрідніших людей не загоїться, скільки б часу не минуло. Ми не пробачимо скаженому злодію жодну смерть і жодну сльозу.
Дякуємо тобі, хоробрий юний воїне, за те, що ціною власного життя захистив нас від ворога. Спочивай зі святими!
Вічна пам’ять і слава тобі, Герою!
