Річниця гіркої розлуки
Час неможливо зупинити. Він не зітре з нашої пам’яті імена Героїв-земляків, які віддали своє життя у війні за Україну…1 квітня минає річниця гіркої розлуки, вічного жалю з дня загибелі шполянина Івана Козленка.
Разом із рідними, близькими, побратимами, вчителями місце останнього прихистку захисника відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови Ірина Каландирець та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус. Вони поклали квіти до могили загиблого, а також вшанували мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі хвилиною пошани й честі, висловили співчуття його рідним.
Народився Іван Вікторович Козленко 06.10.1995 р. Дитиною був непосидючим та допитливим. Навчався у Шполянській ЗОШ І-ІІІ ступенів №5, по закінченні якої вступив до Київського професійно-технічного училища №9 та здобув професію автослюсаря. Іван був дуже близьким із сестрою, і коли народилася племінничка, то став хрещеним батьком Даринки. У 2018 році вступив до лав Збройних сил України, а через 3 місяці підписав контракт. Далі — 3 роки в АТО, отримав грамоти та відзнаки від Міністерства оборони. 14.02.2022 повернувся додому, та через 10 днів розпочалося повномасштабне вторгнення рф, і вже через місяць Іван став на захист Батьківщини.
Аератор-радіотелефоніст, старший солдат Іван Вікторович Козленко загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької обл. 01.04.2024 р. Ще одне молоде життя згасло на полі бою…
Сьогодні всі, хто знав, хто пам’ятає Івана, згадують його добрим словом і тихою молитвою.
Материнські сльози вилились у поетичні рядки…
Минає рік, як сина вже нема.
І як катують моє серце муки.
Думками пухне сива голова.
І від очей не можу прибрать руки.
Вже рік, мов сон, я ходжу, мов чумна.
Все думаю — постукає в віконце.
А розум каже: «Вже його нема.
Він там уже, де ясно світить сонце».
Ти був для нас частинкою душі,
Яка весь час давала сили жити.
Таким й залишишся у нашому житті,
Бо ти пішов життя це боронити.
П’ять років Україну боронив.
П’ять років ми тебе чекали.
А смерті так ти і не обдурив.
Вона тебе у нас таки забрала.
Завжди казав мені: «Все буде ок!
Ти не хвилюйся, все нормально, мамо.
І коли якось пролунає той дзвінок…»
І він замовк, а в мене в серці рана.
— Нічого, мамо, не переживай,
Не плач, моя хороша нене.
Постав біля могили мій вайфай,
Щоб друзі всі приходили до мене.
Ти був для нас найкращим сином в світі.
Як важко нам без тебе зараз буть.
Тебе любили всі: і друзі, й діти.
Тебе не зможемо ніколи ми забуть.
Росли ви разом — два брати й сестра.
Один за одного стояли ви горою.
Та не принесла радості весна,
Так вийшло, попрощалися з тобою.
Життя своє даремно не прожив:
Радів, кохав і вмів допомагати.
На світі слід свій — сина залишив,
Та тільки виростить його вже сама мати.
Він ще малий, та все вже розуміє
І кожен раз збирається до тата.
Долає пів країни і не ниє,
Щоб до хреста торкнулись рученята.
І поруч тут стоїть дружина — квітка,
І в чорній хустці тоне голова.
Як боляче чіпляється примітка,
Що ти ще й не жила, а вже вдова.
Любив робить усе не з половини.
Доводить справу вправно й до кінця.
Себе віддав на захист Батьківщини.
Боровсь на смерть, щоб ще було життя.
А батько сивий — став іще сивіший,
Бо все це знає — сам він воював.
І гордість розпирає ще сильніше,
Що він Героя — такого сина мав.
Ти відійшов у вічність, ніби знав,
Що будеш панувати над зірками.
Нас захищати будеш, ти казав.
Й приходити у снах до мами.
Минає рік, як сина вже нема
І як земля колише під ногами.
Його забрала клята ця війна
І вже ніколи він не буде з нами.
І біль цей в серці нічим не запить,
І горе не заїсти це сльозами.
Ми будем пам’ятати кожну мить,
Коли ти поруч був, щасливий з нами.
Ми схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття родині та близьким. Наш Герой-захисник Іван Козленко назавжди залишиться жити в серцях мешканців Шполянської громади як приклад патріотизму, незламності духу й самопожертви заради майбутнього України.
#памʼять
