Сьогодні, 2 квітня 2025 р., виповнюється рік відтоді
, як навіки стихло серцебиття жителя Шполи, солдата кулеметного взводу Сергія Кулинича, який мужньо боронив Батьківщину в лавах ЗСУ. Вранці місце останнього прихистку Захисника відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус, які вшанували пам’ять мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі хвилиною поваги й честі, тихою молитвою, поклали квіти до його могили.
Кулинич Сергій Михайлович народився 2 лютого 1977 року в м. Шпола. Батьки Михайло Іванович і Лідія Семенівна змалку прищепили йому любов до землі й природи.
З 1984 по 1992 роки навчався у Шполянській середній школі №2. Згодом здобув професію плодоовочівника у Васильківському професійно-технічному училищі. У 1995-1997 роках служив в армії. Займався ремонтом машин. Певний час працював за кордоном.
З початком війни, не роздумуючи, став до лав ЗСУ.
Загинув 2 квітня 2024 р. під час виконання бойового завдання поблизу с. Роботине Пологівського району Запорізької області.
Зі спогадів дружини Тетяни: «Ми познайомилися у 2002 р. і звідтоді не розлучалися. Сергій був люблячим і чуйним чоловіком, а також хорошим наставником і другом для сина. Знання, набуті під час навчання в ПТУ, ставали йому в пригоді протягом усього життя. Він дуже любив купувати різноманітні дерева, кущі, квіти. Садив удома і спостерігав за тим, як вони ростуть, розвиваються — насолоджувався доглядом за ними. Але найбільшим захопленням в його житті було бджільництво. Пасіка — це місце, де Сергій відпочивав і тілом, і душею, хоч інколи й доводилося працювати там зранку до ночі. Про бджіл міг розповідати годинами. Завжди знаходив час на спілкування зі знайомими пасічниками. Сергій любив природу, землю — усе живе, що нас оточує. Мав багато друзів, яким ніколи не відмовляв у допомозі, був опорою для родини.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення, ми працювали за кордоном. Була можливість залишитися там. Але Сергій твердо вирішив стати на захист Батьківщини, щоб боронити її від ворожої навали.
У нас було багато планів, які не дала втілити в життя війна. Не віриться й досі, що його немає. Минув уже рік, проте інколи здається, що ось-ось під’їде до двору його машина — і з неї вийде мій Сірьожка… Намагаюсь навчитися жити без нього, ковтаючи сльози болю».
Сестра Ольга додає: «У Сергія ніколи не було вагань щодо того, йти захищати Україну чи ні. Він завжди казав, що це його обов’язок, що скоро війна закінчиться — і все буде добре. Неможливо повірити й досі, що ми ніколи не побачимо більше нашої рідної, світлої, найдорожчої людини. Сергій завжди підтримував, давав мудрі, слушні поради, ніколи не відмовляв у допомозі.
Дуже любив життя, але війна забрала його у нас. Нестерпно болить душа. Дуже сумуємо за ним…»
Сестра Тетяна розповідає: «Сергій був тихим, спокійним, скромним, мав бажання навчатися всьому новому: у підлітковому віці сам пошив собі брюки і джинсову куртку. Умів і любив смачно готувати, у тому числі випічку. Усе, за що він брався, виходило якнайкраще. Навчився дуже добре фарбувати авто. Багато людей хвалили його роботу. Сам був прекрасним пасічником, горів цією справою, багатьох зацікавив бджільництвом. Сергій був найкращим братом. Скільки планів і мрій не збулося… Вічний спокій тобі, брате!»
Безліч історій обірвала війна, зробивши кольоровий світ, наповнений сенсами, безбарвним і пустим. Ніколи не пробачимо ворогові понівечені долі і відібрані життя.
Спочивай із янголами, світлий, мужній Воїне!
Вічна і світла пам’ять!
