#памʼять
Сьогодні, 8 квітня
2023 р., минає 2 роки відтоді, як загинув шполянин, оборонець нашої незламної Батьківщини Сергій Олексійович Рязанов. Відтоді у серцях його найрідніших людей оселилась пустка, холод і біль. Нещадний ворог знищив щасливе життя ще однієї української родини. Разом з рідними, близькими, побратимами місце останнього прихистку Захисника відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий та керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Герус. Вони вшанували пам’ять мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, відважного лицаря неба хвилиною поваги й честі, тихою молитвою, поклали до його могили квіти.
Сергій Рязанов народився 30 березня 1976 року у м. Шпола. Навчався у Шполянській ЗОШ №3. Працював на елеваторі, пилорамі. Був мобілізований до лав ЗСУ 8 березня 2022 р., служив у 4-й танковій бригаді на Донеччині.
Загинув Сергій Рязанов 8 квітня 2023 р. поблизу Бахмута під час виконання бойового завдання від отриманих поранень, несумісних з життям.
Умить світ для рідних Героя втратив усі барви й сенси.
Спогади Дарії, доньки Сергія Рязанова: «Тато був надзвичайно життєрадісною людиною. Насолоджувався кожною хвилиною життя. З повагою ставився до всіх людей, любив родину, саме тому мав багато друзів. Надихався природою та привчав мене працювати на землі, саджати й доглядати рослини. Тепер, нагадуючи про тата, шумлять у березі верби, сосни та берези, які він посадив колись. З посмішкою згадую, що батько дуже любив фотографуватися, і одним із його захоплень в юності була саме фотографія. Ставився до цього заняття він дуже старанно й відповідально, хоча на самих фотографіях завжди безтурботно посміхався. Тато дуже любив тварин, тримав господарство вдома. По життю був невиправним оптимістом, завжди посміхався, з позитивом ставився навіть до надскладних життєвих ситуацій.
Коли він пішов захищати Батьківщину, під час телефонних дзвінків ми часто чули звуки вибухів, а він завжди заспокоював: «Це наші».
Тато для мене є прикладом незламності, самопожертви, безумовної любові до світу та надзвичайної віри в нашу перемогу».
Дружина Тетяна зі сльозами на очах розповідає: «Мій Сергій був дуже хорошою людиною, надзвичайно доброю, нікому ні в чому не відмовляв. Завжди був на позитиві.
Ми познайомилися в 2011 р., коли він прийшов до нас на елеватор. Прожили разом прекрасні, незабутні, щасливі роки. Сергій був для мене найкращим другом, чоловіком, моїми крилами. Ми завжди розуміли один одного і підтримували. Мені його дуже не вистачає. Клята війна забрала в мене найдорожче — повітря, яким я дихала й жила. Ворог вирвав моє серце і забрав душу. 30 березня 2025 р. Сергієві мало б виповнитися 49 років, але, на жаль, не судилося. Тепер йому навіки 47…
Я буду завжди його пам’ятати й кохати. Мені дуже не вистачає Сергія».
Скільки болю й горя вже посіяв нелюд на українській землі. Скільки мрій і сподівань розбито об могильні плити і розчавлено горем втрати найріднішої людини. Ніколи не забудемо й не пробачимо цей нестерпний біль.
Спочивай із янголами відважний, щирий, мужній Воїне!
Вічна слава і вічна пам’ять тобі, Герою!
