#памʼять
12 травня 2025 року минає рік відтоді, як зробив крок у безсмертя Ігор Тулуман, залишивши вічний біль і пустку в серцях рідних, друзів, побратимів — усіх, хто його знав, любив, поважав, цінував. У цей день місце останнього прихистку Захисника разом із рідними, друзями відвідали в.о. міського голови Олег Кошовий, заступник міського голови Ірина Каландирець, які вшанували пам’ять мужньoгo oбoрoнця укрaїнської землі, поклали до його могили квіти.
Тулуман Ігор Андрійович народився 11 липня 1967 р. у Шполі. Навчався в Шполянській ЗОШ №1.
Багато років працював на Шполянському заводі запасних частин (ШЗЗЧ). Опанував професії токаря, фрезерувальника на станках з числовим програмним керуванням. Заочно здобув вищу освіту за фахом.
На роботі його поважали, цінували за майстерність, добросовісність та професіоналізм.
З початком повномасштабного вторгнення, не задумуючись, пішов добровольцем до ЗСУ.
Служив у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка на посаді головного сержанта піхотного взводу.
Під час Авдіївської оборонної операції отримав поранення. Потім був госпіталь, лікування і знову передова.
Загинув Ігор Тулуман 12 травня 2024 року під час виконання службових обов’язків біля Архангельського Покровського району Донецької області.
Нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест», а також орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно).
Олена, дружина загиблого захисника, з ніжністю ділиться спогадами про свого чоловіка: «Ігор мав багато друзів та знайомих, які часто заходили в гості. Він умів підтримати, дати слушну пораду та ніколи не відмовляв у допомозі. Любив тварин, природу, вирощував виноград, посадив сад. Але головним хобі у його житті була акваріумістика. Він розводив рибок, годинами спостерігав за ними, казав, що вони його заспокоюють. Ігор мріяв про перемогу, був сміливим патріотом, ні на що не скаржився, переймався майбутнім країни.
Мій чоловік мав багато планів на майбутнє, але війна забрала його в нас. Нам його дуже не вистачає, його усмішки, жартів, порад. Дуже сумуємо й намагаємося навчитися жити без нього».
Зі спогадів сусідів (сім’ї Шмагайло, Кудінові, Пархоменко): «Час сплинув у вічність, ніби й не було цього року, всіх цих днів. Ніби вчора ми чекали на звісточку про вихід з бойових позицій і телефонний дзвінок зі словами: «Ми повернулися», але замість цього чорна звістка «Загинув у бою…» Не вірилось! Свідомість категорично відмовлялася це сприймати, бо ще зовсім недавно, після поранення під Авдіївкою, госпіталю і операцій, Ігор проходив відновлення вдома. І в цей час, ніби на пам’ять про себе, посадив сад. Цієї весни всі деревця зазеленіли, засвідчуючи перемогу життя над смертю і нагадуючи всім нам про те, якою гідною людиною був наш сусід. Ігор — високофаховий спеціаліст, який усе життя пропрацював на ШЗЗЧ. Інтелектуал, скромний, стриманий, мудрий, мав прекрасне почуття гумору. У свої 54 роки в перші ж дні після початку повномасштабного вторгнення пішов у військкомат, бо розумів, що ця війна надовго і потрібно захищати свої землю.
Побратими розповідали, яким виваженим і водночас хоробрим був старший сержант Ігор Тулуман, як цінував життя всіх воїнів. За це він був нагороджений президентською відзнакою — орденом «За мужність» (посмертно).
Зразковий сім’янин, умілий господар, надійний товариш, добрий сусід, який безвідмовно допомагав. Таким і залишиться назавжди в наших серцях, бо віддав своє життя за всіх нас і за Україну. Світла пам’ять Герою, який став до лав Небесного воїнства»
Вічна пам’ять і вічна слава Ігорю Тулуману!
