Вже відлунали цьогорічні випускні. Так і ми чверть століття тому стояли на подвір’ї рідної школи усміхнені, схвильовані, ще зовсім юні, сміливо й зацікавлено вдивляючись у невідомість. Ми не знали, що чекає на кожного з нас у майбутньому, якими дорогами і стежками доведеться пройти. Але ніхто з нас не міг навіть уявити, що в нашій країні буде війна, і що вона забиратиме наших рідних, друзів, однокласників — тих, з ким ми провели разом незабутні, насичені, щасливі шкільні роки…
Наша зустріч випускників була не такою, як завжди…
Замість радісних обіймів, спогадів і сміху — тиша, сльози й біль, який нестерпно пік у грудях. Ми зібралися, аби провести нашого Романа до місця останнього спочинку.
Довгою і болісною була його дорога додому. Війна забрала життя, але не пам’ять і тепло, яким він ділився з нами. Після майже року невідомості та очікувань наш товариш приїхав на свою батьківщину, у Шполу, але не для того, щоб, як раніше, з усмішкою зайти у клас і весело погомоніти з друзями, а щоб навіки спочити в рідній землі. 21 червня 2025 р. ми поховали Романа Слюсаря, а сьогодні вже виповнюється 1 рік з дати його офіційної загибелі — 29 червня 2024 р.
Як і всі ми, він мріяв, планував, працював, кохав, але клятий ворог в одну мить обірвав його життя. Відтепер ім’я нашого Героя звучатиме з особливою повагою, а пам’ять про нього, про дитячі і юнацькі роки залишиться в наших серцях.
Своїми спогадами про Романа Слюсаря діляться класний керівник і однокласники загиблого воїна
«Зі сльозами на очах і з теплотою в серці згадую свого учня Романа Слюсаря, Ромчика, як я його часто називала, — світлу, щиру людину, яка залишила по собі глибокий слід у серцях усіх, хто мав щастя знати його.
Він був добрим і чесним, завжди виявляв повагу до вчителів, турботу про однокласників. Любив спорт, грав у волейбол та баскетбол. У нашому класі він був другом багатьох— умів вислухати, підтримати, розрадити. Завжди приходив на допомогу, не чекаючи подяки, і саме ця внутрішня сила, доброта й щирість робили його особливим. Активний учасник шкільного життя — він ніколи не стояв осторонь. Брав участь у святах, різноманітних заходах, допомагав організовувати добрі справи, надихаючи інших своїм прикладом. Його очі завжди світилися вірою в краще, у щасливе майбутнє, і ця віра передавалася всім навколо.
На жаль, його життя обірвалося занадто рано. Він віддав найцінніше — своє життя — заради нашого миру і свободи. Ми ніколи не забудемо його жертовності, мужності й великого серця.
Пам’ять про нього житиме в наших серцях завжди.»
Класний керівник Лариса Олексіївна Кухар
«Для мене це не просто знайомий чи однокласник! Він — ТОВАРИШ, з яким я провів багато часу: а це школа та життя поза нею — риболовля, коледж, одна кімната в гуртожитку, безліч пригод, про які я згадую з посмішкою. Через чорне, як смола, волосся та смуглу шкіру я називав його Рома Джан. Спочатку він ображався, а потім навіть було цікаво, коли на привітання «Гамарджоба генацвалє!» він відповідав з акцентом! Він завжди був привітний, усміхнений, щирий і безвідмовний! Одного разу ми з ним врятували життя хлопчику, який ледь не потонув у ставку, а зараз він віддав життя за кожного з нас…
Він загинув, але його подвиг безсмертний! Герою Слава! І вічна пам’ять!»
«Пам’ятаю Романа добрим, веселим, спокійним та розсудливим. Він завжди тримав слово. Вічна та світла пам’ять Ромі.»
«Наше знайомство почалося ще в дитсадку, потім разом навчалися у школі. Видається символічним, що саме на уроках історії ми інколи грали в морський бій. Згадую його з теплом у серці. Віднині він буде янголом охороняти свою сім’ю і нас. Герої не вмирають!»
«Я згадую Романа веселим, щирим і доброзичливим. Його серце було відкрите для кожного. Світла пам’ять, друже.»
«Я пам’ятаю Романа як доброго, привітного, чесного, порядного хлопця з почуттям гумору і щирою посмішкою. Нехай добрий, світлий спомин про нього залишиться у серцях усіх, хто його знав. Вічна пам’ять Герою і Царство Небесне!»
«Пам’ятаю Романа добрим, серйозним, усміхненим, рішучим, комунікабельним, позитивним, сповненим мрій і надій. Вічна пам’ять Роману! Слава Герою!»
Валентина Самодєєва/Мішечко
«Непоправне горе прийшло в нашу шкільну родину. Клята війна забрала ще одне молоде життя. Ми дружили, навчалися, мріяли… Важко повірити у те, що Романа вже немає серед нас. Його світлий, веселий, щирий образ залишиться в пам’яті назавжди. Він був розумним, чесним, сміливим і принциповим. Нехай Господь дає рідним сили пережити це велике горе, а Романові нехай земля буде пухом.»
«Пам’ятаю Романа лише усміхненим і позитивним. І в садочку, де ми зростали разом, і в школі він завжди піднімав настрій дотепними жартами, навіть просто своєю присутністю. Згадую крайню зустріч: коли він зайшов у клас із широкою посмішкою на обличчі, то з ним разом ніби зайшло сонечко — у всіх на обличчях також з’явилися посмішки. Цього разу ми плакали. Стримати сльози було несила. Втрачати завжди боляче. Спочивай з янголами. Вічна і світла пам’ять.»
Висловлюємо найщиріші співчуття родині нашого полеглого воїна, друга, однокласника Романа Слюсаря.
Випускники 2000 року Шполянської гімназії №3
#памʼять
