Днями дізналися новину з Сигнаївки. Вона про людські цінності, єдність і вшанування пам’яті видатних земляків. У селі стало відомо про впорядкування могили батька видатного українського поета Олекси Влизька — Федора Костьовича Влизька. Могила довгий час була без належного догляду, але завдяки ініціативі старости села Оксани Авер’янової, комунальної служби старостату організували роботи з її прибирання. Виявлення ж самого факту належить Аліні Анатоліївні Білеці, кандидатці юридичних наук, доцентці кафедри публічного управління та права навчально-наукового інституту управління та безпеки населення Національного університету цивільного захисту України. Вона взяла на себе почесний обов’язок доглядати за цим похованням і вшановувати пам’ять родини Влизьків. Це приклад небайдужості, вияву кращих моральних чеснот людей.
Олекса Влизько — яскравий представник Розстріляного відродження, чия творчість стала вагомою частиною української літератури. Турбота про могилу його батька — це вияв нашої поваги до митця, його родини та всього культурного спадку. Коли ми дбаємо про такі речі, ми зберігаємо незриму нитку між поколіннями та віддаємо шану тим, хто зробив внесок у нашу історію і культуру.
Згадаймо, що Олекса Влизько народився 4(17) лютого 1908 р. у селі Боровйовка Крестецького повіту Новгородського губернії, де його батько Федір Костьович обіймав посаду спочатку дяка, згодом священника. Із 1917 р. родина постійно переїздить: спочатку на Черкащину (батьківщину батька) в с. Сигнаївку, де він став настоятелем парафії Української автокефальної православної церкви (УАПЦ); 1919 р. до с. Станіславчик, а потім до Лебедина, де сім’я була до 1921 р. і згодом повернулася знову в Сигнаївку. У 1922 р. в сім’ї сталася трагедія. На ковзанці брат Авенір потрапив до ополонки і згодом помер. Олекса й Олександр, рятуючи його, опинилися в крижаній воді. Олександр одужав, а Олексію дісталося гірко: мати врятувала сина від смерті, але підліток втратив слух, мова стала спотвореною. Із того часу молодший брат усюди супроводжував його. Олександр Влизько був художником та поетом, оформив обкладинки до двох книжок свого брата. Автор збірок поезій «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Живу, працюю» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), книги нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931), «П’ятий корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934). Розстріляний у 1934 р. за сфабрикованим звинуваченням.
До речі, це не єдина ініціатива вшанування пам’яті поета в селі Сигнаївка. На честь Олекси Влизька вже перейменовано одну з місцевих вулиць. Такі кроки показують, що ми пам’ятаємо й цінуємо своїх земляків.
