Війна забирає найкращих
У лютого ворога немає серця. Він не розрізняє, хто перед ним, — юнак чи зрілий чоловік, жінка чи мати, професор чи робітник. Війна руйнує сім’ї, забирає найкращих, залишаючи по собі біль, який не заліковує час.
Шполянин Віталій Кравченко став одним із тих, хто заплатив найвищу ціну за свободу України. Його хоробрість і відданість — це частина великого щита, яким наші воїни захищають країну від ворога.
На Алеї Слави цього ранку панувала тиша і скорбота. Рідні, друзі, побратими, представники міської ради та Першого відділу Звенигородського РТЦК та СП схилили голови у хвилині шани, вшановуючи пам’ять вірного сина України.
Віталій народився 17 грудня 1982 року. Його дитинство і юність минули в рідній Шполі, де він навчався в школі №2. Прагнення до знань привело юнака у Львів, де він закінчив аграрний університет та отримав фах економіста. Понад усе він цінував сім’ю. Разом із дружиною Діаною вони виховували двох синів Андрія та Богдана, із якими плекали мрії про майбутнє.
Повномасштабна війна змінила життя мільйонів українців. Віталій не стояв осторонь. Із 24.02.2022 року проходив військову службу на посаді водія Першого відділу Звенигородського РТЦК та СП. У травні 2023 року вибув для подальшого проходження військової служби до Третьої окремої штурмової бригади. Після проходження відповідних навчань служив на посаді стрільця-санітара механізованого батальйону Третьої окремої штурмової бригади, військове звання — солдат. Мав статус «зниклий безвісти» із серпня 2023 року. 14.09.2024 року рішенням суду визнаний загиблим, дата загибелі — 18.08.2023 року, неподалік н.п. Андріївка Бахмутського району Донецької області.
У спогадах дружини Діани він назавжди залишиться найкращим чоловіком, добрим і турботливим, люблячим батьком. «Цьогоріч ми б святкували 20-ту річницю нашої сім’ї, — говорить вона крізь сльози. — Нам із синами дуже не вистачає Віталія, його усмішки, його життєвої енергії. Він любив спорт, захоплювався сноубордом. Узимку особливо важко дивитися на сніг і знати, що більше не буде наших спільних поїздок».
Побратими згадують Віталія як чесного, прямолінійного і найкращого товариша. З ним не страшно було йти у бій. Під час одного з боїв він врятував їм життя, захопивши трофейний автомат на території ворожої позиції, вів вогонь, прикривавши атакувальні дії свого підрозділу, не даючи можливості ворогу зайти із вигідного боку для знищення військовослужбовців.
Його подвиг і відданість Україні не зітруться часом. Ім’я Віталія Кравченка назавжди закарбоване в нашій пам’яті, а його життя — це приклад безмежної любові до рідної землі.
Світла пам’ять про Героя житиме в серцях рідних, побратимів та всієї громади.
#памʼять
