Річниця тяжкого болю. Річниця гіркої розлуки. Рік тому загинув житель с. Топильна Сергій Богданов. Сьогодні місце останнього спочинку Героя відвідали рідні, друзі, працівники Топильнянського старостату, філії КЗ «Центр культури та дозвілля», вчителі Топильнянського ліцею, жителі села. Вони вшанували Героя хвилиною честі й поваги і поклали квіти на могилу.
Богданов Сергій Юрійович народився в Дніпропетровську 22 травня 1986 р.
У 1994 році сім’я переїхала У с. Топильна. Закінчив 9-й клас Топильнянської ЗОШ і в 2002 році вступив до Козацького професійно-технічного училища.
У 2015-2016 роках був учасником бойових дій в зоні АТО/ООС на сході України. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаллю «За оборону рідної держави»
У 2018 році одружився. У молодої родини народився син Матвій.
Працював у КП «Благоустрій» Шполянської міської ради ОТГ.
24 лютого 2022 року був мобілізований і служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді ім. гетьмана Івана Виговського, був учасником бойових дій у Донецькій та Харківській областях.
У травні 2024 р. у подружжя народився молодший син Давид.
Вірний військовій присязі, не зрадивши товаришів, мужньо виконуючи військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність загинув 27 серпня 2024 р. поблизу м. Новогродівка Покровського району Донецької області.
Указом Президента України №161/2025 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку представлений до нагороди орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Спогади дружини Богданової Віти Ростиславівни: «Цей рік… Рік нестерпного болю та сліз, великого горя. Усвідомити втрату коханого чоловіка, люблячого батька неможливо.
Боляче, коли небо забирає рідних, коханих… Кажуть, що час лікує. Це неправда — він не лікує!!!!
Сергійко так любив життя. У нього було так багато планів на майбутнє… Він хотів жити й бачити, як ростуть наші діти… У спогадах коханий лишиться радісним, ніжним, добрим, вірним, щирим. Кращого за нього немає в цілому світі…
Сергій дуже любив чай і різну випічку! Одним із його захоплень була риболовля (рибалив у будь-яку пору року). Також полюбляв в комп’ютерні ігри, тварин (особливо коней).
Наша історія почалось у 2008 р. Скільки всього ми пережили… Лише тепер розумію, що дуже багато було не сказано й не зроблено… В якій би частині України ми не були, де б не знаходилися, наш зв’язок був безперервним. Зустрічі були радісними, а розлуки — сумними… Сергій хотів жити в селі, мати великий будинок. Він був моєю опорою, моїм життям, моїм усім… Дуже його не вистачає.. Моє життя зупинилося тоді, коли зупинилося його серце. Коли закриваю очі, то іноді чую його голос, подих. Я згадую кожну мить разом з ним. Мені досі сняться наші розмови. Він там живий. Ми розмовляємо, сміємося, немов нічого не сталося, щось плануємо… Я прокидаюсь із таким тягарем на душі… Боюся забути його голос. Іноді шукаю наші старі переписки чи фото, щоб просто згадати. Все, що пов’язане з ним, стало святим. Я його любила й досі люблю. І, певно, вже назавжди. Дякую Богу, що у нас є діти, в яких я бачу його, в яких тече кров мужнього чоловіка. Шкода, що наш маленький синочок не знатиме свого батька, не матиме спогадів про нього, бо бачив його лише один раз. Для дітей Сергійко є Героєм, який віддав найцінніше — своє життя, захищаючи нас від ворога.
Як батько він був безвідмовним, обожнював синів. Діти теж люблять його, коли дивляться на фото, то сумують. Як боляче дивитись на це. Старший син Матвій згадує, як вони ходили на риболовлю. Донька Вероніка згадує, як каталась з татком на скутері. Я вдячна долі за кожен день, кожен погляд, кожну хвилину, коли ми були разом. Він переступив межу вічності, а я залишилася тут — із коханням до нього, яке ніколи не зникне».
Старший брат Олександр згадує: «В дитинстві ми разом з бабусею ходили на ферму. Скрізь робили шкоду. Сергій навчав мене курити. Ми катались на конях без упряжі, падали й отримували травми, купалися у ставку. Це незабутні спогади Одного разу навіть підпалили скирту соломи. Майстрували собі арбалети, а потім з ними ходили полювати на качок».
Спогад від молодшого брата Антона: «Сумую за братом. Він навчив мене всьому, був сміливим і хотів, щоб і я був таким же».
Спогад куми Яни: «Коли думаю про мого кума, завжди згадую його усмішку. Вона була особлива — щира, така, що відразу розвіювала будь-які тривоги. Він умів підтримати у найважчий момент, пожартувати так, щоб навіть сльози перетворювалися на сміх. Він був людиною слова й честі, на яку можна було покластися. Сергій любив життя, свою родину й цінував дружбу. Його серце було відкрите для всіх, він допомагав, не задумуючись. Тепер його немає поруч, але спогади залишаються живими. Коли ми згадуємо кума, відчуваємо не лише біль утрати, а й гордість за те, що він був справжнім чоловіком і героєм. Сергій назавжди залишиться в наших серцях».
Спогад двоюрідної сестри, куми та однокласниці Марини: «Сергій був добрим братом та кумом, хорошим другом, насправді людиною слова, віри й честі. Він навчив мене їздити на велосипеді, плавати. Ми будували халабуди, грались у войнушки, лазили по деревах, пасли корови. Він дуже любив їздити верхи. Дуже сумую за найкращим у світі братом».
Спогади однокласників: «Дуже добрий, спокійний, завжди приходив на допомогу, носив дівчатам портфелі, любив жартувати і підтримував будь-яку авантюру. А ще він ніколи не переймався і не забивав собі голову дурницями. Ми всі його цінували, поважали й любили.
Спогади племінника Артема: «Особливе місце в пам’яті займають моменти, проведені з дядьком за комп’ютерними іграми. В дитинстві я майже не розумів сюжетів, проте дядько знаходив час пояснити, розповісти й допомогти зануритися у світ гри. Нині, коли знову відкриваю ті ігри, у моїй пам’яті оживають щасливі миті — як ми грали в них разом, ділили радість і сум. Ці спогади стали безцінним скарбом, бо в них оживає безтурботне дитинство за веселими іграми разом із Сергієм.
Спогади невістки та куми Тетяни: «Для мене він назавжди залишиться прикладом доброти та щирості. Він був для мене не лише кумом, а й справжнім другом. Умів підтримати, підбадьорити добрим словом і подарувати щиру посмішку. У його серці було стільки тепла, що його вистачало для всіх навколо. Я вдячна долі за ті моменти, які ми провели разом, за щирі розмови й просту людську увагу. Пам’ять про Сергія завжди житиме в наших серцях».
Для жителів с. Топильна й усієї Шполянської громади Сергій став символом мужності. Його життя — це приклад відданості, любові до родини, поваги до друзів, вірності побратимам й Україні. Його загибель — невимовний біль і нагадування про те, якою тяжкою ціною дається кожен новий день в рідній країні.
Сьогодні, коли могилу Сергія Богданова вкривають квіти, а в очах рідних і близьких бринять сльози, ми розуміємо: наші герої живуть у серцях тих, хто їх любив, у пам’яті громади, в історії України.
Вічна слава Сергію Богданову.
Вічна пам’ять полеглому оборонцю.
#памʼять
