Річниця болю
Сьогодні ми з сумом згадуємо Онищенка Михайла Івановича, жителя села Лебедин, командира мотопіхотного спеціалізованого відділення мотопіхотного спеціалізованого взводу мотопіхотної спеціалізованої роти, який загинув 04.09.2024 р. поблизу н.п. Богоявленка Волноваського району Донецької області, виконуючи військовий обов’язок з оборони й відсічі збройної агресії рф проти України. У цей день його могилу разом із рідними відвідали друзі, місцеві жителі, представники старостату. Вони вшанували пам’ять загиблого воїна хвилиною пошани й честі та висловили співчуття його родині й близьким.
Михайло Онищенко народився 21.11.1998 року у селі Лебедин. З 1 по 9 клас навчався у Лебединському ліцеї №3, а 10-11 клас — у Лебединському ліцеї № 2. Був активним учасником Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). По закінченню школи здобув освіту автомеханіка та отримав водійські права, працював за професією. Створив сім’ю, мав чудового синочка Арсена. Був позитивною людиною, заряджав оточуючих своїм оптимізмом. У будь-якій ситуації вишукував лише хороше і без вагань приходив на допомогу. Умів підтримати та підняти настрій. Для своїх брата Віталія та сестрички Олі не шкодував ні сил, ні часу. Ольга була для нього віддушиною, яку завжди підтримував.
Із спогадів сусідів: «Михайло був дбайливим господарем, все у нього було до ладу. Дбав, щоб дім був повною чашею. Завжди зупиниться, запитає як справи, як здоров’я. У вільний час скуповував яблука, і ніколи нікого не обманув, а навпаки, ще й своє віддавав».
Мати пригадує, що Міша захищати країну вирішив сам. Благання її не йти на війну відразу відхилив. Він відчував потребу захистити свій дім та родину. Тому підписав контракт і став на захист країни. Серед побратимів мав повагу та був призначений командиром бригади. Не один раз вивозив хлопців з найгарячіших точок. Був відповідальним і при кожній нагоді писав або дзвонив, щоб побажати доброго ранку чи дня. «Як зараз пам’ятаю його останній дзвіночок 1 вересня 2024 року — говорить вона, — він попередив, що їде на завдання і не зможе вийти на зв’язок три дні. Як завжди у гарному гуморі та сповнений надії на повернення. Ніколи не забуду день, коли народила сина, і той день, коли вороги забрали життя мого янгола-синочка. Моє сонце навіки згасло 4 вересня 2024 року. Проте у пам’яті є дуже багато спогадів… Він міг годинами за мною бігати і «мамкати». А якщо я стомлена була, то міг заспокоїти своїм «мамканням» і довести до сміху, що я навіть забувала про втому. А ще згадую, як Мішу щодня виглядав півень, і викликав на двобій. У цих битвах перемагала дружба. Міша слідував гаслу «Усе буде добре», і я теж вірю, що так і буде!».
У першу річницю загибелі нашого Захисника Михайла Онищенка вшануймо пам’ять Героя вдячним словом і щирою тихою молитвою. Пам’ятаймо про його жертовність… Схилімо голови в пошані перед тими, хто віддав своє життя за нас… Не зможемо повернути до життя полеглих оборонців, але можемо зберегти пам’ять про них!
Світла та вічна пам’ять Герою!
#памʼять
