Рік нестерпного горя й туги за Василем Косачовим
26 жовтня 2025 р. виповнюється рік нестерпного горя й туги за Василем Косачовим, люблячим чоловіком, батьком, вірним другом, кумом, надійним і щирим побратимом, безвідмовним волонтером, якого знали багато жителів с. Сигнаївка і всієї громади. Життєвий годинник мужнього оборонця рідної землі напівдорозі зупинив клятий ворог, залишивши пустку і пекучий біль у серцях усіх, хто знав, любив, поважав Василя.
Сьогодні місце останнього спочинку Героя разом із рідними відвідали Оксана Авер’янова, староста Сигнаївського старостинського округу, Євгеній Бесараб, директор Сигнаївського ліцею, Ірина Підмогильна, заступник директора з навчальної роботи Шполянської дитячої мистецької школи, та жителі села. Вони поклали до могили квіти і вшанували пам’ять полеглого воїна хвилиною поваги й честі.
Василь Васильович Косачов народився 16 серпня 1982 року в с. Бурти. У 1998 році закінчив Буртівську школу. Того ж року пішов здобувати професію тракториста в м. Шпола. У 2000 році призваний до лав української армії у м. Бердичів. Під час проходження служби отримав звання сержанта та посаду «командир танка». Відслуживши, повернувся до рідного дому. Згодом переїхав у Сигнаївку, де проживає його сестра. У 2003 році влаштувався у СТОВ «Шпола-Агро-Індустрі» механізатором. У 2006 році пішов працювати комбайнером у філію «Обрій» с. Матусів. У 2007 році познайомився з майбутньою дружиною, а у 2008 р. вони одружилися. У 2012 році на світ з’явилася донечка Ангеліна. У 2013 р. працевлаштувався у с. Лебедин, де пропрацював 8 років. У 2017 р. народився син Олександр. У 2021 р. змінив місце роботи і пішов працювати в фірму «ЛАК». 14 червня 2024 року Звенигородським РТЦК та СП був мобілізований до лав ЗСУ. Маючи військове звання сержант, був призначений командиром взводу забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини. Загинув Василь Косачов поблизу с. Лисівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Любов Косачова, дружина Героя, розповідає: «Наша зустріч подарувала кохання з першого погляду. Для нас обох ці відносини були вкрай важливими на той момент. Ми, можна сказати, врятували тоді один одного. У нагороду отримали 16 років щасливого сімейного життя та двох прекрасних діточок. Пам’ятаю, як 25 жовтня (річниця нашого весілля), коли він був без зв’язку на позиції, я, як завжди, вітала його в СМС-повідомленні. Думала, вийде — прочитає… Та не судилося, бо вже 26-го перестало битися його серденько, а ми так і не встигли сказати йому, як сильно любимо і чекаємо додому.
Наш Вася був дуже щирою, доброю, щедрою людиною. Не сидів на місці ні хвилинки — завжди щось крутив, лагодив. Він мало часу приділяв собі і майже не знаходив його для відпочинку. І все заради того, щоб у нас усе було.
Дякую тобі, рідненький, за діток, любов, турботу, а головне — за спільні роки, які подарувало нам життя. Ти навіки в наших серцях. Кохаємо крізь небеса».
Спогади рідної сестри Людмили: «Косачов Василь — мій менший брат. З дитинства він був добряком. Завжди усміхнений і на позитиві. Він був душею нашої родини. Приходив на допомогу, давав пораду, підтримував добрим словом. З часом брат став чудовим сім’янином, прекрасним батьком донечки і сина. Любив життя, любив усе, що мав. У нього було багато захоплень, але найбільше з них, мабуть, — тихе полювання в лісі (збір грибів). Він знав усі грибні місця.
Був надзвичайно працьовитим. Оскільки Василь був наймолодшим у нашій сім’ї, зарано залишився без батьків. Довелося прокладати самому життєвий шлях. Заробив на власний будинок, на улюблений автомобіль, яким не міг натішитися.
Він був людиною з великим серцем. Коли прийшла війна, почав волонтерити, ремонтував та доставляв автомобілі хлопцям на фронт. Возив їм допомогу. Ніколи нічого не шкодував для них. Світла пам’ять тобі, брате.»
Зі слів рідної сестри Анни: «Для мене Вася був не лише братом, а й сином, вірним другом, добрим дядечком для моєї доньки, тому що наші життя були тісно пов’язані.
Про нього можна сказати багато хорошого, адже він був надійною підтримкою й опорою — завжди вислухає, порадить, прийде на допомогу, коли потрібно.
Вася був господарем і порядним сім’янином, щиро любив свою дружину й дітей. Завжди життєрадісний, усміхнений, умів підняти настрій. У нього було багато друзів і кумів, усі його поважали, а тепер підтримують його родину».
Спогади батьків дружини: «Минув рік відтоді, як ця проклята війна забрала у нас тебе, сину. Для нас це невимовно важка втрата… Ти був доброю, щирою і чуйною людиною. Завжди приїздив із Любою та дітками в гості, допомагав нам по господарству. Ти завжди був життєрадісним і веселим.
Коли почалася війна, ти допомагав військовим усім чим міг, підтримував їх. А потім прийшла й твоя черга, але ти не злякався — пішов боронити свою родину й рідну Батьківщину, щоб твої дітки змогли жили під мирним небом.
Тепер тебе немає поруч, але ми завжди тебе пам’ятатимемо.
Вічна тобі пам’ять тобі, наш Герою. Ти назавжди в наших серцях».
Своїми спогадами про кума ділиться Наталія Кінчерук: «Як каже народна мудрість, справжніх друзів і добрих кумів доля посилає лише раз у житті. Саме таким — щирим, вірним, світлим — був для мене Василь Косачов. Людина відкрита душею, щедра на добро, він завжди був опорою для своєї родини, підтримкою для друзів, порадником для кумів і сусідів.
Його дім завжди дихав гостинністю — там панували сміх, затишок і аромат улюбленої юшки, яку Василь готував з особливим натхненням, адже це була його коронна страва.
Він мав неповторну усмішку і чудове почуття гумору.
Доземний уклін тобі, куме… Пам’ять про тебе назавжди залишиться в серці. Сумуємо. Схиляємо голови у скорботі.»
Вікторія Крушинська, подруга й кума, розповідає: «Коли я згадую дитинство, перед очима постає Василь — мій друг і сусід. Ми жили на одній вулиці, наші будинки були поряд. Василь старший за мене на три роки, але це ніколи не заважало нашій дружбі. Ми разом з іншими дітьми грали у футбол на вулиці, вигадували власні «війни» з дерев’яними мечами. Василь ніколи не сидів на місці.
Я назавжди запам’ятала його сміх, який був таким щирим і дзвінким, що з ним сміялися всі навколо. А ще він мав добре серце — завжди захищав менших, ніколи не залишав у біді.
У червні 2024 року Василь був мобілізований. Я добре пам’ятаю той день, коли ми його проводжали. Він сказав своїм рідним: «Не хвилюйтеся, усе буде добре. Я повернуся». Це була остання наша зустріч.
Василь загинув на сході України, захищаючи незалежність нашої держави. Йому було лише 42. Його смерть — це рана, яка ніколи не загоїться, але водночас і приклад великої мужності.
Тепер я часто разом із його родиною приходжу на його могилу, приношу квіти. Вірю, що він десь там на небі посміхається — той самий Василь, мій друг дитинства, Герой нашої країни.»
Спогади друзів: «Що можна сказати про Васю? Це Друг із великої букви! Він завжди відгукувався, коли була потрібна допомога, міг покинути свої справи, але прийти на допомогу. Він був веселим, хорошим і надійним товаришем, а також прекрасним спеціалістом своєї справи, як казали його колеги. У свою роботу він вкладав усі сили й душу. Хвилювався за все: за дітей, роботу, друзів, родичів. Ось яким Вася був для нас. Назавжди в нашій пам’яті як друг і як Герой!
Василь був людиною з неповторним почуттям гумору — умів жартувати так, що сміялися всі довкола. Завжди веселий, добрий і водночас відповідальний, він ніколи не залишав друзів без підтримки. Його жарти, щирість і людяність назавжди залишаться у наших серцях. Жодного дня не міг сидіти без діла, а чи відпочивав він взагалі. Усе повинно було бути в порядку! Працьовитий, веселий, умілий в усьому.
Як же боляче, що ця клята війна забирає найкращих… Прекрасний чоловік, батько, брат, зять, кум, друг тепер охороняє своїх рідних і близьких із небес… Світла пам’ять нашому Герою…»
Спогади сусідів: «Згадуючи нашого сусіда Васю, хочеться сказати, що це була Людина з великої літери. Щирий, справедливий, доброзичливий друг, який завжди приходив на допомогу, підтримував словом і ділом. Нам дуже бракує його — його добрих жартів, щирої посмішки, душевного тепла. Ми сумуємо за тобою, друже. Ти назавжди залишишся в нашій пам’яті та в наших серцях.»
Спочивай із янголами, Василю.
Вічна і світла пам’ять тобі, наш Герою!
#памʼять
