У Лозуватці відбувся літературно-просвітницький захід до 125-річчя від дня народження Степана Бена
У Лозуватці, що дала світові поета Степана Бена (Бендюженка), 29 жовтня розквітнув особливий, теплий день. Він був сповнений глибокого, душевного світла пам’яті, вдячності й пошани до живого слова.
Саме тут, на батьківській землі поета, розгорнувся літературний міст, що витончено поєднав трагічне й величне минуле із сьогоденням української літератури. Це була спроба торкнутися душі славетного земляка, чия творчість і доля стали палким символом незламності духу, вирваним із мороку Розстріляного відродження.
На цю поетичну зустріч поколінь до Лозуватки завітала літературна плеяда з Черкас — члени Національної спілки письменників України. Згуртувалися й учасники Літературного об’єднання імені Олекси Влизька. Їхні слова, мов проміння, проникали в серця. Зі щирою шаною до присутніх звернулися Володимир Поліщук — завідувач кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, доктор філологічних наук, професор. Проза і поезія гармонійно поєдналися у виступах Наталії Прищепи, Валентини Нестеренко, Валерія Власюка, Наталії Бонь, Олександра Діхтяренка, Сергія Ткаченка, Олексія Озірного, Наталії Горішної, Анатолія Горбівненка, Валентини Коваленко, Станіслава Бойка. Струн душі торкнулися пісні «Прапор перемоги» і «Родина» у виконанні заслуженого працівника культури України Дмитра Вовка. Кожен вірш, нота й теплі промови стали даниною пам’яті та любові до рідної землі. Особливою ниткою, що поєднала часи, стала присутність внука поета — Анатолія Романовича Скрипника.
Ведучі заходу Людмила Діхтяренко й Тетяна Кара з болем і шаною розповіли про нелегкий, тернистий шлях Степана Бена, який став жертвою і водночас нескореним голосом Розстріляного відродження. Присутні вклонилися хвилиною мовчання не лише його пам’яті, а й згадали всіх, чиї крила були обірвані в ті часи, а також — воїнам-землякам, жителям Лозуватки Олегу Комизу, Івану Порохну, Володимиру Мельніченку, які віддали своє життя за світло України в російсько-українській війні.
У душі щемить від згадки про чорний жовтень 1937 року, коли постановою НКВС СРСР від 22-го числа Бен був засуджений до розстрілу. Його, як і десятки інших, обплутали брехнею про «шпигунсько-повстанську організацію». Страшний вирок для 33 «лозуватських контрреволюціонерів» було виконано 1 листопада 1937 року опівночі, у мороці, що огорнув Черкаси. Поет був реабілітований посмертно лише у серпні 1958 року, коли правда почала пробиватися крізь товщу забуття.
Ім’я Степана Бена, наче викарбуване на камені часу, живе в пам’яті жителів Шполянської громади. У Лозуватці стоїть будинок-свідок, де лунав його голос, а меморіальна дошка з 1990 року є німим нагадуванням про велич і трагедію. Його дух живе в шкільній і публічній бібліотеках, де виставка «Видатні люди нашого села» присвятила Бену особливу поличку, та в музейній кімнаті ліцею.
Заступниця міського голови Ірина Каландирець висловила сердечну подяку всім, хто долучився до організації цього зворушливого і важливого дійства — письменникам, колективу ліцею, літстудійцям, бібліотекарам та жителям села. Знову ожило й лунало поетичне слово, яке, немов невидима ріка, єднає покоління, надихає до боротьби й наповнює серця безмежною любов’ю до рідної землі.
Літературно-просвітницький захід «Життя. Доля. Поезія» залишив теплий, глибокий слід у душах усіх, хто мав честь і задоволення відчути цю чарівну й щемку атмосферу поетичного слова.
