26 січня 2026 р. виповнюється рік відтоді, як згас вогонь життя в очах юного шполянина Сергія Лисенка. Неможливо дібрати слів, щоб описати біль і тугу згорьованої матері хороброго оборонця Батьківщини, сум рідних, близьких, друзів, коханої дівчини, якій так і не судилося стати дружиною Героя.
Сьогодні могилу полеглого Воїна разом із рідними відвідали в.о. міського голови Анатолій Сторчак, керуюча справами виконавчого комітету Оксана Курінна. Вони вшанували пам’ять мужнього молодого воїна хвилиною мовчання, поклали квіти до його могили, а також висловили співчуття родині.
Лисенко Сергій Олександрович народився 17 березня 1995 року в м. Шпола в щасливій родині, ставши бажаною другою дитиною. Був корінним шполянином, його предки з діда-прадіда народилися та мешкали тут. Лисенко Олександр Трохимович, батько Сергія, був щасливий, що в нього народився син, але родинне щастя було недовгим. Зовсім скоро, у травні того ж року, Олександр трагічно загинув.
У 2012 році Сергій закінчив Часовоярську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 15 Бахмутської міської ради Донецької області, склав ЗНО, обрав Київський національний університет імені Тараса Шевченка, спеціальність «Метеорологія» для здобуття вищої освіти. Через 2 роки вступив у Київське училище та здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів 3-го розряду». Працював у різних галузях, приймав товар, розробляв м’ясо у великому магазині Києва, виготовляв піцу, пробував виготовляти меблі. Ще навчаючись в університеті, став донором крові і був ним до останнього, адже розумів, що це може врятувати людські життя.
Керуючись своїми вподобаннями, почав працювати в будівельній галузі: спочатку підсобним працівником, далі штукатурив, клав плитку, робив стіни та стелю. Був майстром своєї справи, мав золоті руки.
Сергій став до лав ЗСУ в листопаді 2024 р.
Навчався 2 місяці військовій справі. Між навчаннями виконував обов’язки писаря. Завжди намагався бути корисним та підбадьорював побратимів.
У січні 2025 року став оператором відділення протитанкових ракетних комплексів взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону. Після розподілу в бригаду навчався тактичній медицині та був медиком у своїй групі.
Відданий військовій присязі на вірність Україні, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув у бою 26 січня 2025 р. на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в населеному пункті Гуєво Суджанського району Курської області.
Згідно з указом Президента України за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Сергія Лисенка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Спогади Ольги Миколаївни Лисенко, мами Героя: «Сержик був світлою, доброю та щирою людиною, вірною своїм принципам та світогляду. З самого дитинства був оточений люблячою родиною: рідна сестричка Маринка, двоюрідна сестричка Яна, бабусі та дідусі, тітки та дядьки, хрещені.
Він був найкращим у світі сином, слухняною дитиною, ніколи не перекладав свої проблеми на плечі інших, вирішував їх сам. Був веселим та розумним хлопчиком, мав щирих друзів, з якими спілкувався до останньої миті життя.
Дуже теплі відносини мав з бабусею та дідусем по батьковій лінії зі Шполи. Тут були його друзі й родина. Побачити його засмученим було майже нереально. Людина, яка випромінювала оптимізм і доброту. Тримав у голові купу цікавих фактів та міг підтримати будь-яку розмову. Особливо любив пофілософствувати про життя. І, до речі, вмів дуже смачно готувати.
Мав кохану дівчину, з якою планував одружитися. Мріяв про велику родину. Та не судилося… Усе перекреслила одна мить…
Неможливо усвідомити, що Сержика немає. Мозок і серце відмовляються прийняти таку реальність. Болить, нестерпно болить…»
Спогади Валентини, нареченої Сергія: «На першому побаченні я не могла уявити, що саме Серж стане для мене найближчою і найдорожчою людиною. Але життя має дивну властивість — змінювати все тоді, коли цього найменше очікуєш.
Серж дивився на мене не просто з любов’ю, він дивився так, ніби весь його світ був у мені, і постійно повторював, як сильно мене кохає. Ці слова залишаться в моєму серці назавжди. Ми планували одружитися і мріяли про затишний дім, де постійно лунатиме дитячий сміх і житиме велика собака з добрими великими очима, де кожен день буде наповнений теплом і любов’ю.
Ніколи не забуду той день, коли Серж зробив мені пропозицію: коли я промовила «ТАК» — його очі засяяли таким щастям, яке неможливо забути. Та його усмішка… вона була особливою, її ні з чим не можна порівняти. Він гордо всім розповідав, що я буду його дружиною. Цей спогад назавжди зі мною.
Серж цінував кожен момент життя і вчив цьому мене. Казав, що потрібно радіти дрібницям і ставитися до життя простіше. Він був мужнім чоловіком, завжди допомагав та підтримував людей. А ще дуже любив жартувати. Його коронна фраза «Не парся» завжди заспокоювала і змушувала посміхатися. Він у моєму серці навічно».
Спогади Марини, сестри Сергія: «Сергій любив солоденьке: скільки б цукерок не було в домі, він міг їх усі «втоптати» — і залишався струнким. У дитинстві це було частою причиною для жартів, які вже стали родинними легендами.
Я ніколи не бачила, щоб Серж злився по-справжньому. Він був людиною, яка могла знайти позитив навіть у неприємній ситуації.
Найчастіше згадую останню розмову з ним. Він з кількома побратимами вийшов із позицій, щоб поповнити продовольчі запаси та віддзвонитися рідним своїм та хлопців, що всі живі-здорові. Ми говорили хвилин 10, бо в нього було мало часу, але в ці хвилини відчувалася його жага до життя. Стільки планів! Не пам’ятаю, щоб іще колись чула від нього таку кількість планів на майбутнє. Це так вселяло віру в те, що все буде добре.
Сергій дуже любив дітей. Для своїх племінників був найкращим дядьком у світі. Старший обожнював із ним гратися: коли Серж був у нас, не давав йому проходу.
Брат хотів мати велику родину і багато дітей. Шкода, що його світлим та щирим мріям не судилось стати реальністю.
Я завжди пам’ятатиму його оптимізм, почуття гумору та любов.
Сумуватиму за тобою вічно, Сержик!»
Страшно усвідомлювати, що за порогом вічності разом із Сергієм спочивають нездійснені мрії, не зігране весілля, ненароджені діти.
Неможливо дібрати слів, які б могли тут заспокоїти чи розрадити, бо їх просто не існує.
Спочивай із янголами, Сержику! І бережи свою родину та всю нашу країну з Небес!
Вічна слава і вічна світла пам’ять тобі, юний Герою!
#памʼять
