Він має повернутися: родина чекає Дмитра Генчу
Генчу Дмитро Ілліч, позивний «Борода», 13.04.1978 р.н.
Дмитро родом із Черкас, але проживав разом із сім’єю в Лебедині. З дружиною Галиною познайомилися 9 червня 2022 р., коли разом волонтерили, збираючи в протестантській церкві необхідні речі для тих, хто потребував допомоги. Так склалося, що йому довелося приїхати на Батьківщину з-за кордону, щоб поновити деякі документи. Прибувши, він пішов добровольцем боронити рідну країну. Звісно, була можливість виїхати, і роботодавці кликали, але Дмитро був непохитний у своєму рішенні, хоча мав також певні проблеми зі здоров’ям, які могли стати на заваді його наміру служити, але, незважаючи ні на що, він досягнув мети і разом із побратимами вирушив на передову. Було одне вражаюче вміння, яке дивувало всіх, — безпомилково влучати в цілі на великих відстанях.
У Дмитра особливо загострені відчуття чесності й справедливості, абсолютна нетерпимість до будь-яких проявів насилля (психологічного, фізичного, морального). Він завжди ставав на захист тих, кого принижували чи ображали. Саме ці якості є домінуючими в його характері, тож не дивно, що для такої людини пріоритетом є безпека родини. Напевно, саме тому він пішов до війська, щоб захистити сім’ю і всю країну від ворога, який не знає ні свят, ні радості, натомість приносить горе та розпач.
Дмитро має неймовірну дружину, яка віддасть усю себе заради свого коханого. Також у нього з’явилася донечка Вікторія, яка безмежно пишається татом. Якось вона сказала: «Мабуть, я вперше відчула, що таке бути татовою донечкою, у мене з’явилася та людина, якій я можу довірити все, з якою можна подивитися фільми, смачно приготувати вечерю, посміятися над дивними жартами та поговорити по душах…» Як не дивно, але Дмитро має з нею довірливі, добрі стосунки, став для дівчини найкращим татом у світі, підтримкою й опорою. Дмитро ніби отримав крила, які наповнюють кожен день щастям від того, що він має кохану жінку й любиму донечку.
«Якби він міг мене зараз почути, я б сказала, що дуже його люблю й чекаю всім серцем і всією душею, кожною клітинкою свого тіла. Я знаю, що він живий, — із ніжністю й непорушною вірою в голосі каже Галина. — Лягаю спати й встаю з його іменем на вустах. Постійно перед сном, буває й ночами, розмовляю з ним, відчуваю, що він поруч, і вдень, і вночі».
Дмитро разом із трьома побратимами зник безвісти у серпні 2024 р. під час виконання бойового завдання, і відтоді про них немає жодної офіційної інформації.
Найрідніші, найближчі люди чекають, що коханий чоловік та батько скоро повернеться додому живим. Ця віра настільки сильна, що через відстані, через усі перепони лине до Дмитра, де б він не був, і підтримує, стимулює вірити, триматись і не здаватись. Ми всі сподіваємося, що саме так і є. Він має бути живим і повернутися додому.
