Старший солдат Гриштопа Максим Михайлович, позивний «Гриша», 11.11.2002 р.н.
Йому 23 роки. І він уже воїн. Такий світлий — і вже зі зброєю в руках.
Максим із тих юнаків, у чиїх очах горить полум’я життя. Завзятий, щирий, непосидючий. Понад усе любить техніку. До війни міг годинами розбирати й складати механізми, уважно «слухати» мотор. Удома його часто можна було побачити біля мотоцикла чи автомобіля з інструментами в руках та зосередженим поглядом. Це частина його характеру: розібратися, полагодити, дати друге життя.
Максим мав мрії, ще багато доріг хотів проїхати, але, не роздумуючи, став на захист Батьківщини, відклавши плани до мирних часів.
Рідні присвятили йому поезію — щемку, сповнену любові й болю. У кожному рядку — туга за його усмішкою, голосом, кроками у дворі. Ці поетичні рядки проникають глибоко в серце, мимоволі накочуються сльози:
⃰ ⃰⃰⃰ ⃰
Ми чекаємо тебе додому, сину.
Крізь тисячі «чому» і «де ти є?».
Ти захищав свою країну і родину.
Ми чекаємо. Це віра, а не втома.
Ми пам’ятаємо твій голос і слова.
Найкраще місце в світі — тільки вдома,
Де мама жде і надія ще жива.
Ти просто знай: ми дихаєм з тобою.
Ми кожен день будуємо мости.
Вернися із запеклого ти бою,
Бо ми не можемо без тебе далі йти.
Ти прийдеш. Ти обов’язково прийдеш.
Ми віримо, бо серце не змовка.
Ти мир і спокій в хату нашу принесеш,
І нас обійме знов твоя рука.
⃰ ⃰⃰⃰ ⃰
Родина Максима Гриштопи щодня, щохвилини чекає на повернення Героя додому. Живим! У кожному ранку для них — надія, у кожному телефонному дзвінку — затамований подих зі сподіванням почути рідний голос або хороші новини про найріднішого. Вони живуть вірою. Вони тримаються. Вони плекають світло надії у своїх серцях.
Максима чекає рідна домівка, де все нагадує про нього: улюблені речі, інструменти, до яких звикли його руки, тиша подвір’я, що ніби дослухається й очікує знайомих кроків. Чекають найрідніші — з любов’ю, яка сильніша за страх і невідомість. Чекають друзі, побратими, односельці і вся Шполянська громада. Бо він — наш.
Усі ми щиро віримо: обов’язково настане день, коли хоробрий Максим Гриштопа переступить поріг рідного дому, а болісне очікування й невідомість зміняться радістю зустрічі, міцними обіймами.
Тільки повертайся живим!
Молимося. Сподіваємося. Чекаємо.
