Додаємо ще одну історію в книгу розповідей про наших воїнів-земляків, яких ми так чекаємо
Щуровський Сергій Іванович, 06.12.1983 р.н., позивний «WI-FI». Він любить і вміє працювати руками — чесно, зосереджено, із душею. Дерево в його долонях оживає, слухняно піддається інструменту. У кожному виробі — терпіння, любов до справи й тиха радість, бо він знає ціну праці. Сергій уміє бути опорою, ніколи не відмовляє в допомозі: братові Володимиру — словом і ділом, друзям — корисною порадою, мамі — турботою, що відчувається в усьому. Дуже любить проводити час із племінником. Для якого дядько — приклад сили й доброти, герой-захисник, сильний, добрий, справжній. Тепер дитячі очі шукають його обличчя в кожному силуеті. Хлопчик є постійним учасником акції «Не мовчи! Полон убиває!». Він стоїть поруч із бабусею — і в спеку, і в холод. Стоїть із вірою, яку дорослим інколи так важко втримати. Бо дуже сумує. Бо дуже чекає.
«Повернись додому живим, синочку!» — пошепки говорить мама, із повними сліз очима, але голосом, який, здається, кричить усім болем змученої материнської душі. Мамина молитва здіймається вище сирен і темряви, долає відстані й лине туди, де її Сергійко.
Він зник безвісти, та для рідних він поруч: у спогадах, світлинах, речах, зроблених умілими руками майстра.
Сергія чекають. Щодня. Щохвилини.
Удома для нього постійно світиться вікно, бо любов сильніша за страх і невідомість.
Сергія з нетерпінням чекають вдома мама, брат, племінник, чекає вся наша громада. Щиро віримо й сподіваємося, що він невдовзі повернеться додому, міцно обійме маму і витре сльози на її щоках.
