Сьогодні розповідаємо про жителя с. Лебедин Темненка Олександра Антоновича, позивний «КОК», 02.08.1972 р.н.
Хоробрий оборонець до війни разом із родиною жив у м. Оріхів Запорізької області. Будував мирне життя у прямому сенсі цього слова, бо працював будівельником, зводив оселі, які мали служити людям роками. У домівках, збудованих його натрудженими руками, повинні сміятися діти й панувати тихий домашній затишок. Саме тому Олександр пішов до війська, аби на полі бою виборювати мир для майбутніх поколінь українців. Він із тих людей, поруч із якими почуваєшся спокійно й захищено. Щирий друг, надійний побратим, турботливий чоловік, уважний, відповідальний. Для близьких він — опора, порада, підтримка, безумовна допомога у всьому.
Сьогодні Олександр має статус «зниклий безвісти». Обидва ці слова поруч із його іменем печуть душі рідних нестерпним болем невідомості. Вони живуть між спогадами й надією, між молитвою й очікуванням звістки — хорошої звістки. Вони вірять, що одного разу почують таке жадане «ЖИВИЙ!».
«Доля подарувала мені найкращого чоловіка у світі. З нетерпінням чекаю нашої зустрічі. Сподіваюся й вірю», — говорить дружина Олександра Темненка. У її словах щира любов, ніжність і надія, які у мільярди разів сильніші за розлуку.
Ми разом із рідними тримаємо у своїх серцях віру в те, що наш хоробрий оборонець обов’язково повернеться, що розлука закінчиться міцними обіймами і сльозами радості.
Повертайся живим. Тебе люблять. Тебе чекають.
