Сьогодні в циклі «Голоси зниклих» історія про нашого земляка, шполянина Ігоря Івановича Білоуса, якого чекають удома і в громаді
Є біль, який не має кінця. Є щоденне очікування. Є надія, що живе попри все.
Ігор народився 28 вересня 1981 року. Побратими знають його за позивним «Наглий» і поважають за прямоту, рішучість і сміливий характер. Він із тих людей, які не відступають і не залишають своїх.
Ще в роки АТО Ігор два роки боронив Україну. Після повернення з АТО жив простим, чесним життям. Займався господарством, дбав про родину, допомагав друзям і сусідам. Його знають як людину щиру, відкриту, безвідмовну. Якщо комусь потрібна допомога — Ігор завжди підтримає. Він не проходить повз чужу біду.
Навіть якщо допомоги просить незнайомець, Ігор відгукується.
Особливе місце в його житті займають діти. У Шполянський ліцей №5, де навчалася його донька й нині здобуває освіту син, Ігор приходив до школярів, розповідав про війну, про побратимство, про те, що означає любити свою країну й бути відповідальним за неї. Його слухали із захопленням, адже це був досвід людини, яка пройшла війну.
А коли почалося повномасштабне вторгнення росії, він не шукав виправдань і не вагався. Як і тисячі українців, знову став до лав захисників, бо знав: Батьківщину треба захищати. Та війна іноді залишає після себе найважче — невідомість.
Із 25 вересня 2024 року Ігор Білоус вважається безвісти зниклим. Востаннє він виходив на зв’язок перед виконанням бойового завдання — виходом до Курської області.
Відтоді для його родини почалося інше життя. Життя між болем і надією.
Сьогодні його дітям найбільше хочеться, щоб тато повернувся додому.
«Я думала, що знаю, що таке біль. Але ні… Біль — це почути слова: «Ваш рідний зник безвісти», — говорить дружина Надія. — І жити з цим щодня. Для всіх навколо чоловік Захисник, Герой. А для моїх дітей Ігор — це найрідніша і найдорожча людина. Їхній тато, якого вони дуже чекають».
Невідомість — найважче випробування для родини. Але разом із болем живе віра.
Ігоря чекають діти. Його чекає дружина. Чекає рідна Шпола.
Бо кожна історія зниклого безвісти — це життя. Це родина. Це любов. Це очікування.
Ми віримо: Ігор Білоус повернеться додому.
