Розповідь про людину, яка змінила будівельну кельму на зброю, а затишок рідного дому — на суворі будні захисника
Кожна історія в циклі «Голоси зниклих» є хронікою-сповіддю про неймовірну мужність і вірність, що гартуються в пеклі боротьби. Сьогодні ми з особливим трепетом і гордістю вписуємо в цей літопис ім’я нашого земляка, жителя Шполи Шпиці Олексія Миколайовича, 31.03.1967 року народження.
Це розповідь про людину, яка змінила будівельну кельму на зброю, а затишок рідного дому — на суворі будні захисника, ставши для всієї громади символом патріотизму та незламної волі.
Із літа 2024 року Олексій Миколайович перебуває на військовій службі у складі 11-го прикордонного загону. Там, де щоденно приймаються надскладні рішення, де витримка і відповідальність мають найвищу ціну, він гідно виконує свій обов’язок перед державою, тримаючи небо над нами.
У мирному житті Олексій був і залишається для своєї родини непохитною скелею. Упродовж 34 років він є надійною опорою для близьких, дбаючи про добробут сім’ї та знаходячи сили для кожного, хто поруч. Для рідних він є люблячим чоловіком, відповідальним батьком, турботливим дідусем і сином. Саме в цій щоденній жертовності розкривається його щирий, стійкий та відданий характер.
Професійний шлях Олексія Миколайовича — це приклад чесної праці. Понад три десятиліття він присвятив будівельній галузі, із яких 20 років віддав «Київміськбуду». Його руки зводили сучасну столицю, залишаючи по собі тривкий слід у камені та бетоні, а після 24 лютого ці ж руки захищали цілісність нашої землі.
Сьогодні ж час для родини вимірюється інакше — очікуванням. Кожен день — це крок назустріч. Кожна молитва — це тиха надія, що лине до неба. Кожна згадка — це невидимий, але міцний зв’язок, який не здатна розірвати жодна відстань чи випробування.
Ми чекаємо разом із родиною. Віримо в силу духу нашого захисника. І не втрачаємо надії на щасливе повернення.
#ГолосиЗниклих
