У рубриці «Голоси зниклих» продовжуємо розповідати історії воїнів-земляків — тих, кого щодня чекають удома, про кого моляться і в кого вірять
Сьогодні розповідь про Лєптєєва Сергія Михайловича, 28 квітня 1983 року народження.
Його життєвий шлях із дитинства був непростим. У п’ятирічному віці Сергій залишився сиротою. Виховувався та навчався з 1 по 9 клас у Шполянській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті. Саме там формувався його характер — витривалий, самостійний, загартований життєвими обставинами.
Згодом доля подарувала йому найважливіше — сім’ю. Закохавшись, він створив родину, з якою проживає в селі Кримки. Для близьких Сергій — це чоловік, батько, опора, людина, яка вміє підтримати і словом, і ділом. Він має тонке почуття гумору, любить жартувати, підбадьорювати інших, знаходити світло навіть у непростих ситуаціях.
Сергій відповідальний, пунктуальний і справедливий. Він ніколи не мириться з несправедливістю, особливо коли хтось намагався позбавити людину права вибору, адже переконаний: кожен сам будує власне життя і має нести за нього відповідальність. Цю життєву позицію він передає і своєму синові.
Порядок і чіткість у всьому — ще одна риса його характеру. Сергій Михайлович любить, щоб кожна річ була на своєму місці, і цьому навчає свого сина Матвія, якого лагідно називає «Бубочка». Для нього син — це всесвіт, головна цінність і найбільша гордість.
Ідучи на виконання бойового завдання, Сергій залишив синові лист — батьківську настанову на життя. У ньому турбота, любов і віра в майбутнє дитини, навіть попри найскладніші обставини. Водночас він завжди наголошував: після темних періодів обов’язково настає світло, і кожен має пройти свій шлях гідно.
Сьогодні кожен день сім’ї Сергія — це тиха молитва. «Любий, ми чекаємо тебе вдома, цілуємо в обидві щічки і любимо, любимо, любимо», — ці слова рідних, немов маяк, що приведе його додому.
Ця віра єднає і родину, і громаду. Чекаємо на повернення нашого земляка!
