Є люди, присутність яких відчувається навіть у тиші. Олександр Тулуман — саме такий
Олександр Сергійович народився 28 березня 1989 року в місті Шпола. Тут минули його дитинство і юність. Навчався у Шполянській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3, де сформувався його характер — спокійний, уважний, врівноважений, розсудливий. Він не любить гучних слів, але завжди поруч, коли потрібна допомога.
Удома Олександр насамперед батько, донька — його гордість і радість. Дбайливий, уважний чоловік, турботливий син. У цих ролях він природній і щирий. Його улюблені фрази «Хто, якщо не ми» та жартівливе «За будь-який кіпіш, окрім голодовки» — нині звучать як відлуння характеру: відповідального, світлого, життєлюбного.
У війську його знають як «Тулу». Побратими кажуть: «Із ним на позиції спокійніше». Досвід, зібраність, уміння зберігати холодний розум у складні миті — риси, за які його поважають і на які покладаються. 13 лютого минуло три роки від початку його служби в лавах ЗСУ. Кожна відпустка була маленьким святом для родини. Олександр завжди повертався з гостинцями й теплими обіймами.
«Сьогодні дуже важко дивитися в його очі з фотографій і не мати змоги ні почути, ні обійняти. Перед виходом на позицію я завжди говорила: «Бережи себе для мене». «Любимо, віримо й молимося за твоє повернення, любий…», — говорить дружина, і в її голосі тиха молитва.
Ми віримо разом із родиною і щиро сподіваємося на добру звістку. Бо голоси зниклих — це голоси, які повинні повернутися додому.
