Минає сорок років від дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції
Ця трагедія назавжди змінила долі мільйонів і стала пересторогою для всього світу. Біль тих квітневих днів не стихає, а пам’ять про померлих, подвиг ліквідаторів і стійкість українців залишається живою в серцях. Чорнобиль — це гіркий досвід, що навчив відповідальності, мужності та єдності перед обличчям небезпеки.
24 квітня в парку Слави жителі громади зібралися разом із представниками громадської організації «Союз Чорнобиль», аби вшанувати тих, хто, ризикуючи життям, захистив людство від радіаційної загрози. Біля пам’ятного місця панувала тиша, сповнена поваги й вдячності. Голова ГО «Союз Чорнобиль» Олександр Рогозінський у своєму виступі наголосив: «Пам’ять про ті трагічні події повинна жити не лише в спогадах очевидців, а й у свідомості молодших поколінь, адже саме через збереження правди про Чорнобиль формується розуміння ціни людської самопожертви».
До присутніх звернувся в.о. міського голови Анатолій Сторчак. Він підкреслив, що 26 квітня — це день пам’яті та шани пожежникам, енергетикам, військовослужбовцям, будівельникам, медикам нашої громади, які стали на захист світу від невидимого ворога. У рамках заходу Анатолій Сторчак вручив 30-ти ліквідаторам наслідків аварії — членам ГО «Союз Чорнобиль» ювілейні медалі «За участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 40 років героїчного подвигу». Ці відзнаки стали знаком вдячності громади людям, чия мужність вписана в літопис української історії.
Продовженням дня пам’яті стала година шани «Гірчить Чорнобиль, через роки гірчить», що відбулася в читальній залі КЗ «Шполянська публічна бібліотека». Тут звучали особисті спогади — живі, емоційні, щемкі. Члени громадської організації ділилися історіями про перші тривожні повідомлення, евакуацію, самовіддану роботу пожежників, військових, медиків і добровольців. У цих розповідях пульсували правда часу й пам’ять серця. Сьогодні вони набувають ще глибшого змісту. У 2022 році, під час повномасштабної війни, територія станції знову опинилася в епіцентрі небезпеки. Сучасні Герої боронили безпеку об’єкта, не дозволивши повторитися катастрофі. Історія ніби провела болісну паралель між минулим і теперішнім, вкотре довівши, що українці вміють ставати щитом для світу.
Сорок років — це ціле покоління. Та для тих, хто пережив Чорнобиль, час не стер ні спогадів, ні болю. Для молодших — це нагадування про відповідальність перед майбутнім. Пам’ять про трагедію живе в таких зустрічах, у словах свідків, у вдячних поглядах і квітах біля пам’ятних знаків.
Схиляємо голови перед ліквідаторами, перед тими, кого вже немає серед нас, і дякуємо живим свідкам тієї епохи. Пам’ятаємо. Шануємо. Не забуваємо.
