Минуло сорок років відтоді, як аварія на Чорнобильській АЕС назавжди змінила долі тисяч людей
Сьогодні говоримо про земляків–ліквідаторів, які боролися з вогнем, із невидимою радіацією. Один із них Микола Дмитрович Поліщук, 1951 року народження, водій швидкої допомоги.
Микола Дмитрович згадує 29 квітня 1986-го. У Дар’ївському лісі тривали навчання з цивільної оборони Шполянського району. Між розмовами хтось тихо вимовив: «У Прип’яті щось сталося… вибухнув реактор». 2 травня повістка з військкомату змінила звичний ритм життя. Пізно ввечері автобуси вирушили колоною. Ніхто не знав, куди й навіщо. Знали лише одне — це обов’язок».
Дорогою назустріч тягнулися рефрижератори й вантажівки з худобою. «Було моторошно, — згадує Микола Дмитрович. — Здавалося, тварин вивозять, а нас завозять у саме пекло». Перші дні проживали в Загальцях, куди переселяли евакуйованих. У кожного був дозиметр. Доба чергування в Чорнобилі, а три — відпочинку. Та «відпочинок» був умовним, тривога не відпускала. Спочатку радіацію не відчували. Повітря здавалося звичайним, а коли повернулися після поїздки по ліки й знову в’їхали в 30-кілометрову зону, з’явився неприємний присмак на губах, різкий головний біль, підвищений тиск у всіх.
Попри те, що Микола Дмитрович водій, часто доводилося виносити потерпілих на ношах. Шпиталь у Горностайпілі був переповнений, далі поранених транспортували до Києва. За десять днів команда набрала дозу, що перевищувала норму. Заміни не було, відпрацювали 31 добу без ротації. Рятувала взаємопідтримка, коли хтось усамітнювався, поруч завжди знаходилося плече товариша.
Їх було тридцять. Дев’ятьох уже немає. Серед них — молоді лікарі, стоматологи, водії. Ті, хто вижив, стали керівниками медзакладів, відкрили клініки, працювали інженерами. Сьогодні вони пенсіонери. «Ми не герої, — каже Микола Дмитрович. — Ми виконували свій обов’язок». І додає: «Нинішні захисники — Герої, бо знають, куди йдуть і кого захищають. А тоді ми прямували в невідомість. Ішли, бо так треба. Ішли, бо хтось повинен піти».
Його звернення до молоді просте й щире: «Любіть свою землю, любіть Україну. Пам’ятайте, що історія складається з рішень звичайних людей у незвичайних обставинах».
#Чорнобиль40
