Відкриття меморіальної дошки Владиславу Лимаренку
Меморіальна дошка… Як боляче й неприродньо звучать ці слова поруч із іменем юного хлопця, котрий лише починав жити, мріяти, будувати своє майбутнє… Але ворог безжально зупинив життєву ходу Владислава Лимаренка — молодого, щирого, мужнього українця. Він віддав своє життя за право кожного з нас жити під мирним небом у вільній країні.
18 травня 2026 року, у день, коли молодий Воїн мав би святкувати свій 20-річний ювілей, біля Кримківської гімназії зібралися жителі села, учні, педагоги, рідні, друзі, щоб ушанувати пам’ять полеглого захисника та відкрити меморіальну дошку на фасаді навчального закладу, в якому він навчався. Цей день став днем скорботи, вдячності й глибокого усвідомлення того, якою страшною ціною виборюється українська свобода.
До присутніх звернулися перший заступник міського голови Шполянської міської ради ОТГ Володимир Слободяник, директор Кримківської гімназії Валентина Снісаренко.
У кожному слові звучали біль утрати, гордість за мужнього земляка та співчуття родині.
Почесне право відкрити меморіальну дошку було надано рідним Владислава.
Владислав Вікторович Лимаренко народився 18 травня 2006 року у с. Кавунівка Звенигородського району Черкаської області. Його життєвий шлях був коротким, але гідним і світлим. Навчався у школі с. Антонівка, згодом — у Водянському ліцеї та Кримківській гімназії. Учителі й однокласники згадують його як скромного, доброзичливого, працьовитого юнака з гострим відчуттям справедливості та щирим серцем.
Після закінчення гімназії Владислав здобував освіту в Багатопрофільному центрі професійної освіти Черкаської області. А вже восени 2024 року свідомо став до лав Збройних Сил
України. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення. Молодий воїн чесно, мужньо і хоробро виконував свій військовий обов’язок, захищаючи Україну від російського агресора.
15 жовтня 2025 року Владислав героїчно загинув у бою поблизу м. Костянтинівка Донецької обл. Йому було лише дев’ятнадцять… Дев’ятнадцять років — це вік мрій, планів, першого справжнього кохання, а не війни й смерті. Але саме такі юні хлопці сьогодні тримають небо над Україною.
Відтепер щоранку своїми мовчазними поглядами із меморіальних дошок Владислав Лимаренко та Андрій Околітий зустрічатимуть і проводжатимуть своїх юних односельців, нагадуючи всім про високу ціну, яку заплачено за їхнє дитинство в рідній країні, за можливість навчатись рідною мовою, розвиватися, дорослішати, мудрішати.
Наш святий обов’язок — пам’ятати кожного загиблого оборонця, берегти правду про їхні подвиги й передавати цю правду наступним поколінням.
Тож нехай живе в пам’яті Шполянської громади й усього українського народу світлий спомин про юного Воїна Владислава Лимаренка…
#памʼять
