23 травня у Шполі відбулася чергова акція «Не мовчи! Полон убиває!»
Уже традиційно на перехресті вулиць Таранця і Лозуватської зібралися люди, для яких за 42 суботи це місце стало особливим завдяки відчуттю надії. Тут поруч стоять, підтримуючи одне одного теплим словом, щирими обіймами (навіть допомагаючи притримати банер у вітряну погоду), рідні військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти, ветерани російсько-української війни, представники громадських організацій, працівники міської ради, закладів освіти й культури, молодь, небайдужі жителі Шполянської та інших громад. Також постійно підтримує присутніх настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці протоієрей Роман Саломатін та Олександр Александров, учень Шполянського ліцею №1. Саме тут відчувається єдність людей навколо спільної мети, саме тут концентрація болю й туги кожної суботи з 12:00 до 13:00 є настільки відчутною, що неможливо стримати сльози.
Історії про багатьох чоловіків — сивочолих і ще таких молодих, які дивляться на нас зі світлин, банерів, прапорів, уже знаємо з циклу розповідей #ГолосиЗниклих. Серце щемить за важку долю кожного. Віриться, що всі вони посміхнуться рідним, друзям, переступивши рідний поріг, і скажуть два прості слова, яких чекають всі, хто тут стоїть: «Я ВДОМА».
Ми повинні розуміти й підтримувати родини полонених і зниклих безвісти, бо вони постійно існують у пеклі невідомості між надією і розпачем. Їм потрібна наша допомога, адже їхні рідні потрапили в полон чи зникли безвісти, захищаючи кожного з нас. Будьмо свідомі цього. Станьмо щосуботи поруч із родинами. Для них це важливо! Для нас це важливо! Для воїнів, яких тут чекають, це дуже важливо!
Люди, виходьте й підтримуйте акцію!
