#діти
4 червня 2026 року, у День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, у Шполянській громаді відбувся тематичний захід «Маленькі янголи великої війни», присвячений найболючішій втраті, яку тільки може пережити народ, — втраті своїх дітей.
Уже дванадцять років українська земля здригається від війни. За цей час народилося покоління дітей, які не знають, що таке життя без тривог, реву ракет, безпілотників, літаків і вибухів. А сотні маленьких українців так і не встигли вирости, здійснити свої мрії, обрати професію, закохатися, створити власні родини. За різними даними, війна забрала життя понад 700 дітей. За кожною цифрою — окрема історія, окремий Всесвіт, який ніколи не засяє.
Втрата дорослого — це невимовний біль, але ще страшніше усвідомлювати, що держава-терорист відбирає життя у тих, хто лише починав свій шлях: у дітей, які мали б радіти дитинству, будувати плани, вірити в дива та мріяти про майбутнє.
Ворог спопеляє міста й села, руйнує будинки, вбиває наше майбутнє. Хтось із цих дітей міг стати видатним лікарем, талановитим учителем, спортсменом, кулінаром, віртуозним музикантом чи хореографом, а, можливо, науковцем. Можливо… Про це вже ніхто й ніколи не дізнається, на жаль… Війна безжально перекреслила їхні мрії і життя…
Цього дня біля пам’ятного знака учасникам бойових дій за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність держави у Шполі зібралися небайдужі жителі та гості громади, представники місцевої влади, щоб разом схилити голови в скорботі та вшанувати пам’ять маленьких янголів великої війни.
Особливо зворушливою стала мистецька частина заходу. Пісня «Я тебе ненавиджу, війна» у виконанні Єви Верби торкнулася найпотаємніших струн душі кожного присутнього. Проникливі поетичні рядки від вихованок театрального гуртка «Емоція» КЗ «Шполянський центр дитячої та юнацької творчості учнівської молоді» Марини Капусти, Владислави Маєтної, Поліни Панкратової, Олександри Бородіної та Злати Піщети звучали як реквієм діткам, котрі вже ніколи не зможуть сказати свої слова.
Під час заходу сльози бриніли у всіх на очах, бо неможливо було залишатися байдужим, коли йдеться про дитячі життя, обірвані війною.
Ми повинні зберегти пам’ять про невинно убієнних діток, які стали жертвами кривавої війни. Наш обов’язок — називати зло злом, не дозволяти світові забути про злочини проти юних і дорослих українців та робити все можливе, щоб це безумство нарешті припинилось.
Світла пам’ять маленьким янголам України.
