44-та акція «Не мовчи, полон вбиває»
Літо вже ступило на змучену війною українську землю. Минає перший тиждень червня. Природа буяє, життя плине своїм звичним руслом. Та є місце у Шполі, де час вимірюють не календарем і не порами року. Тут його рахують суботами очікування.
Ось уже 44-ту суботу поспіль на перехресті вулиць Таранця та Лозуватської збираються люди, яких об’єднав біль, що не стихає, і надія, яка не згасає. Вони приходять сюди в будь-яку погоду, відкладаючи справи й турботи, щоб ще раз нагадати світові про тих, хто досі перебуває в російському полоні або вважається зниклим безвісти.
Це перехрестя давно перестало бути частиною міста. Воно перетворилося на місце сили й пам’яті, місце, де тріпочуть на вітрі прапори, а поруч із ними — банери з обличчями тих, кого чекають удома. За кожною світлиною — понівечена доля, незавершена історія, материнські молитви, дитячі сльози й безсонні ночі рідних.
6 червня 2026 року акція знову об’єднала десятки жителів Шполянської та сусідніх громад. Рідні та друзі, представники влади, громадських організацій, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, протоієрей Роман Саломатін та його вірний помічник Олександр Александров, небайдужі дорослі й діти стали поруч, щоб голосом серця промовити: «Ми пам’ятаємо. Ми чекаємо. Ми не дозволимо забути».
Кожен прапор, піднятий над головою, кожен погляд, сповнений болю й віри, кожне ім’я, вимовлене пошепки чи вголос, лунає далеко за межами цього перехрестя. Це звернення до світу, до всіх, хто може вплинути на долі наших захисників: «Поверніть їх додому! Поверніть живими!»
Полон не знає вихідних. Він не припиняється на свята чи влітку. Щодня родини прокидаються з однією думкою і засинають з однією молитвою — дочекатися. Саме тому й наша пам’ять не має права на відпочинок.
Приходьмо сюди щосуботи. Ставаймо поруч із тими, чиє серце щодня стискається від невідомості. Підтримаймо їх своєю присутністю, словом, поглядом, мовчанням.
Ми чекаємо. Ми віримо. Ми нагадуємо.
І будемо нагадувати доти, доки кожен український воїн не повернеться додому — туди, де на нього дуже чекають і люблять.
