#памʼять
10 червня 2026 року минають перші роковини від того чорного дня, коли на полі бою обірвалося життя шполянина Сергія Кузьменка. Рік… Лише одне коротке слово. Для родини, друзів це триста шістдесят п’ять днів болю, смутку й туги за найріднішою людиною.
Сергій Вікторович Кузьменко народився 12 травня 1985 року у Шполі. Його життєва дорога починалася, як і в багатьох дітей рідного міста: дитячий садок «Зірочка», навчання у Шполянській загальноосвітній школі №1, перші мрії та захоплення. У шкільні роки він відкрив для себе світ комп’ютерів і програмування, який захопив його розум і став справою життя. Наполегливість та жага до знань привели юнака до Київського національного університету технологій та дизайну, де він здобув фах спеціаліста з комп’ютерних систем.
Та найбільшим багатством Сергія була не професія і не досягнення. Особливе місце в його серці займала донечка Анюта. Він зустрів її появу на світ першим, власноруч перерізав пуповину. Відтоді між батьком і донькою виник невидимий, але надзвичайно міцний зв’язок. Він жив її радощами, пишався її успіхами, мріяв про її майбутнє і безмежно любив свою дівчинку.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анюта разом із мамою вимушено виїхали в Хорватію. Ця розлука стала для Сергія важким випробуванням. Його серце було поруч із донькою, за тисячі кілометрів від дому. Щоб не дозволити смутку поглинути себе, він почав активно займатись бігом. Брав участь в обласних та всеукраїнських забігах, шукаючи сили рухатися вперед. Любив гори — величні й мовчазні свідки людських мрій. Одного дня він здійснив і свою — підкорив Говерлу, залишивши там частинку душі.
Коли над Україною нависла смертельна загроза, Сергій не зміг залишитися осторонь. Він обрав шлях служіння людям, ставши працівником міжнародної організації «HALO Trust», яка очищує українську землю від мін та вибухонебезпечних предметів. Від демінера до інструктора — його шлях був сповнений відповідальності, навчання і самовідданої праці. Він опановував нові знання, вивчав дистанційне розмінування, проходив курси парамедика, щоб бути максимально корисним там, де цього потребувала країна.
Після мобілізації його здібності та знання знайшли нове застосування. Сергій усвідомлював, що його досвід роботи з комп’ютерними системами може допомогти рятувати життя побратимів і нищити ворога. Саме тому він обрав шлях оператора безпілотних літальних апаратів. Його професіоналізм і майстерність були настільки високими, що за його відеоматеріалами навчалися інші дронщики.
10 червня 2025 року його земний шлях обірвався у бою поблизу села Полтавка Краматорського району Донецької області. Він загинув як воїн, який до останнього подиху захищав свою державу, свою родину, свою донечку, заради майбутнього якої жив і боровся.
Минув рік. Але час безсилий стерти пам’ять про людину, яка вміла любити, мріяти, навчати, допомагати й боротися. Для рідних він назавжди залишиться частиною серця, житиме в їхніх щасливих спогадах. Для друзів — щирим і надійним товаришем. Для побратимів — професіоналом і воїном честі. Для України — одним із тих Героїв, завдяки яким вона продовжує жити й стояти.
Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Сергія Кузьменка.
Вічна пам’ять, безмежна шана і невмируща слава мужньому захисникові України.
