29 червня 2026 року минає два роки від дня загибелі Романа Петровича Слюсаря — люблячого сина, турботливого чоловіка, найкращого батька, надійного брата, вірного друга та побратима.
Час невблаганно відраховує дні, місяці, роки, але він не здатен загоїти рани в серцях тих, хто любив Романа. Минулого року, 21 червня, громада провела свого Героя в останню земну дорогу, а вже за вісім днів настала перша річниця від трагічної дати його офіційної загибелі — 29 червня 2024 року. Відтоді минуло два роки, але біль втрати не став меншим.
Серце крається від думки, що більше не пролунає його голос, не засяє щира усмішка, не прозвучать мудрі поради й добрі слова підтримки. Для рідних він був цілим світом — людиною, яка завжди поспішала на допомогу, берегла свою сім’ю, щиро раділа успіхам близьких і вміла зігріти душу навіть у найскладніші моменти.
Війна безжально обірвала життя Романа, але не змогла забрати пам’ять про нього. Вона живе в кожному спогаді, у сімейних світлинах, у розповідях друзів і побратимів, у серцях рідних, які назавжди зберігатимуть його образ. Вона живе в серцях усіх, хто мав щастя знати цю добру, мужню й світлу людину.
Сьогодні ми схиляємо голови перед його подвигом і дякуємо за найвищу жертву, принесену заради України, заради нашого права жити під мирним небом, будувати майбутнє і виховувати дітей на рідній землі.
Світла пам’ять про Романа Слюсаря назавжди залишиться у вдячних серцях земляків. Герої не вмирають — вони продовжують жити в нашій пам’яті, у наших молитвах, у нашій вдячності.
#памʼять
