Третя річниця з дня загибелі Вячеслава Різника
5 липня 2026 р. виповнюється 3 роки відтоді, як на війні загинув наш земляк, житель м. Шпола Вячеслав Різник, старший стрілець-оператор 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти. Це непоправна втрата для люблячої родини, друзів, побратимів і всієї громади. Схиляємо голови в скорботі у цей день разом із вами.
Різник Вячеслав Миколайович народився 26 лютого 1966 р. у с. Васильків Шполянського району Черкаської області. Навчався у Васильківській восьмирічній школі, яку закінчив у 1981 р. Потім навчався у профтехучилищі№2 м. Ватутіне (нині — Багачеве) і здобув професію «електромонтер по освітленню та освітлювальних мережах, по силових електромережах та електрообладнанню». Пройшовши строкову службу, працював на радіоприладному заводі в Смілі електромонтером по ремонту електрообладнання. У серпні 1989 р. одружився. У 1991 році разом з дружиною та маленьким сином, який народився в серпні 1990 р., переїхали в Шполу. Далі Вячеслав працював на Шполянському хлібзаводі оператором БХМ 4-го розряду, пізніше — оператором котельні. Колеги, з якими разом він працював 12 років, згадують його як чудового спеціаліста, майстра своєї справи, чесного, порядного, доброго, чуйного, завжди спокійного та працьовитого чоловіка. У 1997 р. в сім’ї народився ще один син. Це було дуже велике щастя для батька. У 2003 році пішов працювати в ТОВ «Оріон Глас» на посаду «відповідальний за справний стан та безпечну дію автоклава». У 2011 р. працює на ТОВ «Шполянський завод запчастин-метровагонмаш» оператором теплогенератора у ремонтно-енергомеханічному цеху, потім — на ПП «Автомагістраль».
25 січня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ у віці 57 років. З 05.07.2023 р. по 21.07.2025 р. вважався зниклим безвісти. 23.07.2025 р. родина отримала сповіщення про те, що Вячеслав загинув поблизу с. Стельмахівка Сватівського району Луганської області.
Спогадами ділиться дружина полеглого Воїна: «Сповіщення вбило мене і мою сім’ю, розтоптало, знищило. Я втратила сенс життя. Ми його чекали і дуже надіялися, що він живий. За все своє життя я ніколи не відчувала такого сильного болю, як тоді, коли отримала цю страшну звістку. Тепер я точно знаю, що фізичний біль не такий пекучий, як той, коли болить душа, а серце рветься на маленькі шматочки, коли болить все тіло нестерпним болем. Найгірше те, що я не можу нічого зробити, щоб він був живий. Вячеслав дуже любив свою родину та пишався нею, любив життя, любив мене та дуже беріг. Він обожнював своїх синів, мріяв про те, щоб діти здобули вищу освіту, були чесними, порядними та справедливими — такими, як був він сам. Наші сини здобули вищу освіту, отримали дипломи. Чоловік дуже пишався ними.
Друзі, куми, сусіди, колеги, знали його як добру, завжди усміхнену й позитивну людину. Він був оптимістом, патріотом, чесною та порядною людиною. Був затятим рибалкою. Дуже любив насолоджувався природою під час риболовлі. Також любив ходити в ліс по гриби. Мав великі плани на майбутнє, але клята війна обірвала його життя. Разом із Вячеславом за межу вічності пішли всі мрії, сподівання».
Від того страшного дня життя родини втратило барви, усе вмить стало неважливим. Глибоко співчуваємо горю рідних Вячеслава Різника. Дякуємо Захиснику за подвиг в ім’я прийдешніх поколінь. Вічна пам’ять і вічна слава Герою — оборонцю рідної землі.
#памʼять
